Наследие предков

Объявление

Форум посвящен изучению традиций, религий, верований, религиозно-мистических течений Античности, Древней Руси, Германо-скандинавской мифологии и эпосу, религиозно-мистическим течениям Германии первой половины 20 века, а так же проблемам современного развития новых религиозных течений.

При использовании любого материала с нашего форума, обязательно размещайте ссылку на наш ресурс. Это поможет развитию форума, привлечению новых людей, а так же популяризации авторских работ наших уважаемых авторов. Спасибо.

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Наследие предков » Работы Наследие предков » Мировоззрение и религиозные практики движения фёлькише


Мировоззрение и религиозные практики движения фёлькише

Сообщений 1 страница 21 из 21

1

Мировоззрение и религиозные практики  движения фёлькише в первой половине 20 века.

В общем выкладываю текст на украинском языке.
На русском пока чистовой версии нет!

Извините за мой "ОЛБАНСКИЙ", но качественной работы на украинском так и не получилось!

При использовании любой цитаты или отрывка текста, ссылка на форум и автора обязательна.

Данная работа является моей личной научной религиоведческой разработкой.

0

2

ВСТУП

Актуальність теми. Дослідження в області феномена фелькіше-релігій, є першочерговими та  актуальними для проблем сучасного мультікультурного суспільства Європи.
Тліючі іскри фашизму, расової сегрегації, заперечення цінностей лібералізму і демократії стали однією з провідних проблем сучасності.
У ряді діючих програм сучасних правих молодіжних організацій, вказані пункти, де в дусі фелькіше, перевага віддається християнству очищеному від нальоту іудаїзму, християнства, що пропагує расизм та дискримінацію інших релігійних конфесій.
Цей приклад можна побачити в ідейному релігійно-політичному русі «русізм».
У стилі фелькіше працюють ряд таких сучасних авторів, як слов'янський рунолог, доктор філософських наук В. Чудінов, який стверджує, що його роботи претендують на фундаментальні відкриття в області епіграфіки та палеографії.

Подібно своїм німецьким попередникам, Чудінов стверджує, що «слов'янська ведична цивілізація» виникла задовго до усіх інших відомих цивілізацій, а слов'янський рунічний лад став основою усіх сучасних європейських мов.
У дусі фелькіш-ідей, на Україну видана книга А. Каганець «Арійський стандарт», на сторінках якої, автор стверджує арійське походження Христа.
Однією із визначних праць є книга російського аріохрістіанского автора Андрія Одінцова «Християнська расологія».
І хоча системи російських фелькіше, кардинально відрізняються від своїх немцкіх предтеч, але вже на даному етапі розвитку сучасних фелькіш, ми бачимо схему поділу ліній фон Ліста та Йорга Лібенфельца.

Таким чином, з причини популярності цих релігійних поглядів у молодіжному середовищі, у зв’язку з появою нових організацій та неорелігійних груп що базуються на ідеях фелькіше, виникає гостре питання про необхідність і важливість детального вивчення цього феномена.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1517 р. (публічне висвітлення 95 тез М. Лютером), по 1939 р. (дата початку Другої світової війни).
Об'єктом дослідження - є корпус аріософскіх, арманіческіх та ірміністскіх першоджерел, що розглядаються в якості релігійно-філософської квінтесенції фелькіше. Дослідження обмежується стислим аналізом чотирьох найбільш Яскравих фелькіш-фігур, таких як Гвідо фон Ліст, Йорг Ланц Лібенфец, Карл-Марія Вілігут та Герман Вірт.

Предмет дослідження - езотеричні доктрини і окультна практика руху фелькішів.
Вплив ідей протестантської теології, німецької філософії та романтизму на становлення фелькіш-світогляду.
Мета дослідження - виявлення, аналіз та узагальнення тенденцій формування фелькіш-релігії в світлі соціально історичних та культурних умов формування німецької нації.
Завдання дослідження:
Проаналізувати причини деміфологізації та десакралізації християнства, а так само виявити духовні, ідеологічні та світоглядні установлення німецького романтизму та німецької філософії, які втілилися в ідеях фелькіше-релігії.

Проаналізувати термін «фелькіше», і вказати на неможливість вживання цього терміну для релігієзнавчих дисциплін.
Визначити причини і логіку формування фелькіше світогляду;
Виявити основні соціокультурні та релігійні встановлення, що характеризують фелькіш-релігії;
Узагальнити основні ідейні установки, а так само виявити «догматичні» відмінності центральних фелькіш доктрин.
Теоретіко-методологічнімі підставамі дослідження виступили фундаментальні положення ліберальної теології, філософіїї, історічної, культурологічної та релігієзнавчої науки, що дозволили  сформулювати загальні положення що до дослідження фелькіше-рухів та іх релігійно-містічнііх аспектів.
Методологічна основа дослідження грунтується на принципах об'єктивності, позаконфесійності та світоглядного плюралізму.
Методологія дипломної роботи спирається на традиції монографій доц. І.А. Козловського, «Теорія і практика релігійного містицизму» і доц. А.В. Білокобильський, «Від науки до міфу. Онтологічні дослідження », а так само на дисертації російських дослідників (кандидатів наук А. Кондратьєва та В.А. Маліева).
При розкритті проблем дипломної, використовується загальнонаукові, соціологічні методи.

Основні методи - порівняно історичний, історико-генетичний, герменевтичний та компаративістський методи.
Наукова новизна. Вперше у вітчизняній літературі, проведено культурно-історичний та релігієзнавчий аналіз фелькіш-релігій, як цілісного релігійно-філософського і культурного світогляду, що в нашому дослідженні, грунтується соціокультурних історичних феноменах Реформації, розвитку ідей протестантської теології, Романтизму, німецької філософії, які і стали грунтом для формування ідей фелькіш-релігій.
Досліджено генетичний зв'язок філософських, теологічних, релігійних, світських і політичних ідей Німеччини періоду 1517-1939 рр.
Доведена ідейна залежність світогляду фелькіш від установок ліберальної теології.

Вказано неможливість використання терміну «флелькіше» для в релігієзнавчих дисциплін. Автором запропоновано визначення «комплекс аріогерманськіх вірувань».
Внесено поправки та методологічні розробки в класифікацію фелькіш релігій.
Література історіографії. При написанні дипломної роботи використано науково-популярні видання кандидата історичних наук А. Васильченко, таких як «Містика СС», «Придворний маг Гіммлера» та інші, дисертацію «Релігійно-філософські ідеї руху фелькіш» та ряд наукових статей А. Кондратьєва, таких як «Ведьмы, мфологисты и  ритуалисты в религиоведении Третьего Рейха», «Релігія німецьких фелькіш», а також іноземних дослідників фелькіше течій Р. Мунда, С. Флауерса, А. Молера, Уве Пушнера «Völkische Weltanschauung und Bewegung», «Ideologie und Formen völkischer Religion ».
Дослідження спирається на ряд відомих і російськомовних видань текстів Г. Вірта «Хроніки Ура і Лінда», Г. фон Ліста «Таємниця рун», «Першооснова», та Й. Лібенфельса «Теозоологія».
Основні положення що виносяться на захист:
1.Феномен фелькіш-релігій формувався в результаті синтезу теологічних установок протестантизму, ідей романтизму, німецької філософії та ряду нових наукових досліджень кінця 19-початку 20 ст., таких як германістика, біблеістика, археологія, генетика, а так же грунтувалася на фундаменті вишукувань расово-антропологічної школи.
2 Термін «фелькіш», не є повним і адекватним для характеристики різноманіття езотеричних шкіл, орденів, організацій, культів, які сповідують віру як у давнє початкове протохрістіанство, віру в давніх німецьких богів, так і грунтують свої системи на засадах містичного расизму. Для більш повного визначення цього феномена, ми виносимо на захист визначення «комплекс аріогерманськіх вірувань».
3. У традиційно склалася схему класифікації фелькіш-релігій за хронологічним принципом, а так само за принципом Ірмін-Арман-арісофія, ми вносимо такі схеми розподілу фелькіше як:
- Розподіл систем по гендерному принципу;
  - Розподіл систем за принципом ставлення до текстів Біблії і Едди.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у можливості використання одержаних висновків у таких галузях гуманітарного знання, як:
біблеістіка, культурологія, психологія, філософська антропологія, філософія культури, філософія історії, історія релігій, теорія та практика релігійного містицизму, філософія міфології.
Структура  дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, з підрозділами. Висновків, та списку використаних джерел і літератури (84 найменувань). У першому розділі розглядаються фактори впливу ідей протестантської теології, філософської думки Німеччини, та впливу романтизму, на формування фёлькіше-світогляду. Другий розділ присвячений аналізу терміна «фёлькіше», та складностям класифікації фёлькіше систем. Третій розділ присвячений видатним фёлькіше діячам, ідейний вплив яких відобразився на усьому руху фёлькіше. Четвертий пункт присвячений стислому опису обрядів та практик фёлькіше.   

Основний зміст роботи. Перший розділ «Соціально-історичні передумови   виникнення фелькіше-світогляду», присвячений дослідженню впливу культурологічних та релегійно-філософськіх аспектів німецької свідомості, та вплив вищевказаних факторів на формування фёлькіше-світогляду. В підрозділі 1.1. «Реформація та протестантська теологія, як феномен переусвідомлення християнської парадигми», розглядається процес десакралізації християнської  парадигми,  переусвідомлення ролі Церкви та особистості Христа, та втілення теологічних висновків у світогляді фёлькіше.   В підрозділі 1.2. «Роль німецької філософії у формуванні німецького національного мислення», досліджуються центральні філософські ідеї, що вплинули на свідомість фёлькіше, та рух пангерманізму. В підрозділі 1.3. «Німецький романтизм як фактор               формування національної самосвідомості», досліджується вплив ідей романтизму, та популяризації ідей поєднання нації, міфологічних аспектів мислення, звернення до давнього епосу, та  ірраціональних аспектів мислення.

Другий розділ «Методологічні складності визначення терміна «фёлькіше» та класифікацій  фёлькіше-релігійних систем», присвячений дослідженню існуючих спроб визначення терміну «фёлкіше»,  та різноманіття фёлькіш-релігй на базі існуючих класифікацій. Наголошується на складності визначень терміну «фёлькіше» причин  навантаженості цього терміну політичними аспектами. У підрозділі 2.1. «Термін «фелькіше»  та проблеми його застосування   у релігієзнавчих дисциплінах», присвячен аналізу цього термину, та доказу неможливості його використання для релігієзнавчих дисциплін. Автором пропонується вживання терміну «комплекс аріогерманськіх вірувань».  У підрозділі 2.2. «Аналіз  методик та класифікацій  фелькіше-систем», зроблен стислий аналіз відомих автору систем та  класифікацій фёлькіше, та запропоновано використовивати принципово нові схеми класифікацій, за принципом відношення до текстів Едди та Біблії, або по гендерному розподілу.  У підрозділі 2.3.  «Гендерне  питання  фелькіше-релігій», обґрунтовується доречність використання гендерного принципу у класифікаціях фёлькіш-релігій, на підставі глибоких релігієзнавчих традицій шкіл німецьких релігієзнавців 19-20 ст. 

Третій розділ «Персоналіі та релігійні системи комплексу ариіогерманськіх вірувань», присвячен дослідженню основних систем фёлькіше, які суттєво вплинули на остаточне формування усього комплексу аріогерманськіх вірувань. У послідуючих підпунктах, досліджуються системи Г. Ліста, Й. Лібенфельса, К. Вілігута, та Г. Вірта.
Четвертий розділ «Релігійні обряди та практики фёлькіше. Трансформація фёлькіше-доктрин в релігійні практики Третьої Імперіі», присвячений  дослідженню містичного світогляду фёлькіше, та втіленню їх прагнень у магічних практиках та ритуалах.

В підрозділі 4.1. «Обряди та релігійні практики фёлькіше в донацистській період», робиться наголос на різноманітних та принципово різних спробах втілення магічних та релігійних практик фёлькіше в період руху пангерманізму. Йдеться про можливість вільного  втілення  своїх ідей та заснування  релігійних організацій та орденів.
В підрозділі  4.2.  «Інтеграція та втілення фёлькіше-доктрин в культи та релігійні практики Третього Рейха»,  досліджується  феномен  втілення в тоталітарне суспільство  ерзац-релігії для загального вживання за принципом   нижчої міфології. Описуються спроби створення релігійних свят, що ґрунтувались на ідеологічних потребах Рейха. В підрозділі 4.3. «Містика та  ритуали  ордену  SS», дається стислий опис ритуалів та релігійних практик в структурі SS, а також спроба розробки нової орденської релігії для обраних,  за принципом вищої міфології.
У висновках приводяться результати дослідження.

0

3

РОЗДІЛ 1

             СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ  ПЕРЕДУМОВИ  ВИНИКНЕННЯ
                                        ФЕЛЬКІШЕ-СВІТОГЛЯДУ

Російський дослідник фелькіше-рухів, А. Кондратьєв, визначає, що замовчування протестантських коренів фелькіше рухів, ускладнює вивчення цього феномена.
І це не дивно, події Другої світової війни, наклали табу на об'єктивний культурологічний та  релігієзнавчий підхід до даної проблематики.
З тієї причини, що перші роботи, присвячені фелькіше, що стали відомими вітчизняному читачу, писались не фахівцями, склався традиційний помилковий погляд на те, що потужним імпульсом до виникнення фелькіше-рухів стали фантастичні романи в стилі «Прийдешня раса», та теософські ідеї Блаватської, принципи масонів та вплив гностицизму.
Рішуче замовчувався той факт, що феномен «фелькіше» має більш глибокі коріння,  що він базується не  тільки на культурно-історичних  реаліях та розвитку  науки, а й полягає  у глибинних архетипах німецької  свідомості.
Мабуть, першим хто звернувся до  цього питання у  науковому середовищі, був швейцарський психіатр К. Г. Юнг, виокремивши образ «Вотана-Одіна», як виключно німецький архетип свідомості [82].
У сучасному релігієзнавстві, феномен фелькіше, є  слабо вивченою  темою, саме з цього приводу, для релігієзнавства  потрібен  об'єктивний культурологічний, теологічний та герменевтичний підхід  до більш досконалого та детального вивчення питань фёлькіше-рухів.
Даний розділ присвячений аналізу суто німецьких феноменів мислення, відображених  в релігійній свідомості, філософії, а так само в історії розвитку німецької культури, які  саме і стали сприятливим ґрунтом для виникнення фелькіше-мислення.

0

4

1.1. РЕФОРМАЦІЯ ТА ПРОТЕСТАНТСЬКА ТЕОЛОГІЯ,
                 ЯК ФЕНОМЕН ПЕРЕУСВІДОМЛЕННЯ  ХРИСТИЯНСЬКОЇ
                                                    ПАРАДИГМИ.

Як зазначає А. Кондратьєв, до Лютера, як до «великого німця, апелювали багато представників фелькіше-релігії, які пропонували розпочати Другу Реформацію, тим самим розбавивши протестантизм німецьким язичництвом за допомогою затвердження в Німеччині «Третьої Церкви »[31].
Реформація - одне з найбільших подій всесвітньої історії.
Фундаментальна віра, що рухалася авторитетними (магістерськими) реформаторами, полягала в тому, що християнство потрібно найкращим чином реформувати і оновити, повернувшись до вірувань та  практиці ранньої  Церкви.

Полеміка реформаторів з католицькою Церквою та між собою, стала початком  сміливої  критики церковних догматів.
  Вже до 20-х років 16 століття, практично всі мали доступ до видання Нового Заповіту або творінь Августина.
Еразм Роттердамський видав перший друкарський текст Нового Заповіту грецькою мовою.
Ґрунтуючись на ідеях Лоренцо Валли, Еразм показав, що ряд місць перекладу Вульгати є невиправданим.

Спроби вишукувань помилок у перекладах Біблії, заклали основи текстологічної біблійної критики. Так, вільний доступ до текстів Біблії, породжував багато критичних запитань теологічного характеру.
Радикальні розбіжності між християнською етикою Європи і змістом Старого Заповіту, заклали фундамент ідей домінації християнської свідомості над релігійною свідомістю стародавніх іудеїв. Як ми побачимо нижче, спроба поєднати Старий Заповіт з Новим, в протестантському середовищі зазнала поразки; так, Е. Дюрінг, в стилі фелькіше, висловив широко поширену думку про те, що Старий Завіт - книга чужа для німців [22].

У чому полягає фундаментальне значення Реформації Лютера?
  Найважливішою справою Лютера був переклад Біблії на німецьку мову, тим самим, були закладені основи літературної німецької мови [26, с. 406]. Так, у своїх лекціях з філософії історії, Гегель зазначав, що з перекладом Біблії, Лютер дав німцям - народну книгу [16, с.425].
Лютер зробив реформи в освіті та музичній культурі. Лютер відомий і як мейстерзінгер (майстер-співак). До церковного співу їм були введені мотиви і мелодії,  що здавна існували у народних піснях.
Лютер також автор пісень, заснованих на німецькому фольклорі [23,110].

Трансформація реформаторських ідей була тісно пов'язана з розвитком науки яка мала значний вплив на протестантську теологію.
Головний удар раціоналізму припав на «надприродне» в релігії, тобто на  християнські дива.
  Як наслідок, раціоналізм критикує всі доктрини християнства, тому що всі вони містять в собі елемент дива. Об'єктом критики стають біблійні тексти, а першим, хто заклав фундамент  біблійного критицизму був Б. Спіноза.

У середовищі вчених, які звернулися до ідей Біблійної критики, ми зустрічаємо імена I. Ньютона, Дж. Толанда, У. Уїтстона,  Вольтера,  Вольнея,  Дюпуї та ін.
Наступ на християнство продовжив Ф. Деліч, який, в 1902 р. зробив спробу довести, що великі традиції  Моiсея були запозичені у месопотамської культури.
Протестантській теолог Отто Пфлейдер, підкреслював  про необхідність історичного методу, що до вивчення релігії, в тому числі до вивчення християнства. Німецький сходознавець Ю. Велльгаузен припускав, що біблійна історія якісно не відрізнялася від інших релігій, а сама Біблія, є лише одним з пам'ятників релігійної думки. Вивчаючи тексти Старого Заповіту, Велльгаузен прийшов до вражаючого висновку: датування Второзаконня відноситься лише до 621 р., а велика частина решти книг (Жрецький кодекс) до 444р.   Тобто  це майже на тисячу років пізніше того часу, до якого християнство відносило ці частини П'ятикнижжя.

Продовжив біблійну критику Ф. Шлейермахер. Для Шлейермахера в питаннях сотеріології, дії та страждання Христа не мають ніякого значення, але має значення лише Його особистість. Важливим є лише моральне перетворення людини, тому, стражданням Христа, Шлейрмахер не надає ніякого значення. Шлейермахер практично ігнорує Старий Заповіт, так як він не є виразником християнського духу, а тому, не має ніякого значення і авторитету у християнському вченні [74].
За Шлейермахером, істинним є те вчення, котрому вдалося відстояти свою позицію у розвитку. Так Шлейермахер замінив принцип Писання «еволюціоністським принципом традиції».
Пошуки історичного Ісуса, стали досить популярною темою в 18-19 вв. Найбільш видатними працями цього періоду були дослідження американського вченого В.Б. Сміта "Дохристиянський Ісус", польського дослідника Андрія Немоевського (1864-1919) "Бог Ісус", "Старовинні-християнський світ і його міф" С. Люблінського (пом. у 1910 р.), роботи французів Кушу, Мутьє-Руссе та ряд інших. Свого роду підсумок дослідженням в цьому питанні підбив німецький історик Артур Древс (1865-1935) в ряді праць, основним з яких був "Міф про Христа" (1909) [39].
За А. Древсом, у різних релігіях, в давнину був дуже широко поширений образ страждаючого, вмираючого і воскресаючого бога.
Спираючись на досить численні дослідження про "дохристиянського Іісуса" (М. Брінкер, В. Сміт та ін), Древс підійшов до питання про історичне існування Христа з точки зору науки про міфи -міфології.
За Древсом, усі новозавітні оповіді про Христа говорять, насамперед про бога і лише в другу чергу - про людину.

Таким чином, Христа можна поставити в один ряд з численними іншими такими ж богами давнини. А що стосується євангельських розповідей про Іісуса-людину, яка народилася та жила в Юдеї на початку I століття, то це вже, на думку Древса, є результат пізнішого олюднення бога, результат обростання міфу вигаданими подробицями.
Древс показує, що в епоху виникнення християнства розум людей був підготовлений до сприйняття легенди про такого рятівника.
А. Древс закладає фундамент практично для усього фелькіше-мислення.  Так, вже  Г. Вірт, як втім і Вілігут, прийшли практично до тих же висновків про те, що Біблія - лише набагато давніший переказ, втраченої нордичної традиції, а пошуки давньо-нордичного прохрістиянства  стали улюбленою темою  цілої плеяди фелькіше.
У Німеччині, велика робота по усуненню надприродного і дивовижного з історії християнства, була зроблена представниками так званої «Тюбінгенський школи», засновником якої вважається Фердинанд Крістіан Баур.
Баур прагне зрозуміти історичний генезис християнства, тлумачачи його раціоналістично, та застосовуючи до вирішення цього питання, науковий методологічний апарат історичної критики.
Основні результати критичної роботи Баура, зводяться до наступного: християнство не з'являється як щось готове, а навпаки, поступово розвивається; грунт, на якому виникає християнство, - це іудейство. А Новий Заповіт – є  арена боротьби між паулінізмом і петрінізмом [39].

Так, під впливом Баура, тюбінгенці прийшли до висновку про те, що в книгах Нового Заповіту немає єдності, яка дозволила б говорити про Новий Заповіт, як про цілісний твір.
Першу спробу пошуку міфологічних елементів в Новому Заповіті, зробив німецький теолог Д. Штраус (1808-1874), представник лівого гегельянства, у своїй роботі "Життя Ісуса" прагнув відокремити образ історичного Христа від міфологічних елементів, створених поетичною уявою ранніх християн [39].
Штраус шукав паралелі «християнських міфів» з міфами інших релігій.

Розглядаючи групи міфів про Христа, Штраус знаходить паралелі цих міфів в римській історії; так він стверджував, що тьма, яка відбулась після смерті Христа, сходить до легенди Плутарха про те, як сонце засмутилося і вбралось у траур через вбивство Цезаря і смерті Августа .
Протестантський історик Церкви І.С. Землер, передбачаючи Гарнака і всю ліберальну школу теології, розглядав догмати лише в світлі еволюції, які підпорядковані природним законам. Більше того, християнство, по Землеру, - є доведене Христом до свідомості людства, право індивідуума мати свою власну релігію.
Згідно Гарнаку, головне завдання історика полягає в тому, щоб в історичних подіях Євангелій відокремити істину від неправди.
Таким чином, Гарнак, на відміну від Штрауса, визнає історичність Євангелій, але розглядає свідоцтва учнів як суб'єктивні. Ісус не був сином Божим. Він не проповідував Себе, але свідчив про Бога [39].
Гарнак висуває ряд раціональних аргументів проти  див Христа.

Саму історію догматів, Гарнак зображує як історію занепаду, в той час, як тільки німецький протестантизм зумів повернутися до Євангелія, а тому, саме Євангеліє треба очистити від чужих наносних пластів, з метою пошука простої віри, «віру в того Бога , ... Який є Батьком ».
Інший представник руху младогегельянців Б. Бауер, в негативно-критичному руслі цієї школи, написав «Критику євангельської історії синоптиків». Надалі він піддав критиці авторство послань апостола Павла і висловив думку, що християнство більше елінізовано, ніж раніше вважалося, більш того, він піддав різкій критиці саму ідею християнства, так як Месія поглинув створений світ цілком.
Стародавні релігії, по Бауеру мали свою принадність, і лише християнство «висушило і збіднило цей багатий світ старовини». Відправною крапкою християнства був іудаїзм, що не має в собі ні культу Природи, ні культу Мистецтва.

  Протестантський богослов А. Річль, в дусі кантіанства розвиває вчення про етичну свободу, якої від природи наділена людина, а завдання теології, Річль вбачає лише в тому, щоб привести традиційне християнство у відповідність з «світорозумінням» сучасної людини [74] .

Німецький теолог Трёльч, висловлював ідеї про те, що християнство повинно розглядатися як складова частина історії релігії в цілому, а християнську теологію, він підвів до більш реалістичного погляду на релігійну історію людства. Використовуючи раціоналістичні методи, Трёльч скептично ставився до біблійних див, так як, на його думку, вони не знаходять відображення в достовірному досвіді.
Протестантський теолог Тілліх, до свого вчення вносить екзистенційні моменти. Це момент переосмислення, викликаний жахами Першої світової війни, в якій він брав участь. Результатом стало переосмислення власної віри. Віра в доброго Бога, який все влаштує на краще, втратила достовірність. У грудні 1917 р. Тілліх написав: "Продумавши ідею виправдання вірою до її логічного завершення, я прийшов до парадоксу про віру без Бога".

Тілліх, бачив своє завдання в тому, щоб на уламках буржуазної цивілізації брати участь в створенні чогось нового,   що незабаром назвуть "релігійним соціалізмом".
Вчення ліберального теолога Бультмана, піднімає фундаментальне питання: «чи слід, закликаючи людину до віри, примушувати його до визнання міфічної картини світу минулого [4].
Переусвідомлення зазначених питань призвело Бультмана  до вимог «деміфологізації» («Entmythologisierung») Нового Заповіту [74].
Лише один з усіх теологів протестантського напряму, критично висловився проти процесу десакралізації і практицизму теології. Цією людиною був представник так званої неоортодоксії -  К. Барт [3].
Отже, Реформація християнської Церкви, що здійснилася в XVI ст. німецьким народом на чолі з Лютером (1483-1546), стала справжньою національною революцією - революцією духу.
Переклад Лютером Біблії на німецьку мову, заклав основи формування німецької літературної мови.
Теологічний переворот і заклик до виправдання одним Писанням і вірою, вийшов не тільки за рамки  схоластики, а й визначив радикальну зміну ставлення людини і бога, людини і світу.
Віхою у розвитку реформаційних ідей, став Аугсбурсгскій мир (1555г.), який визнав лютеранство офіційною релігією і встановив право імперських станів на вибір віросповідання.
Важливою для нашого дослідження тезою цієї угоди, став принцип Cujus regio, ejus religio (чия земля, того і віра), так, малося на увазі, що кожен король сам визначає віросповідання в своїх володіннях. Саме цей принцип, на думку автора, і послужив принципом для ідеї  німецької національної віри, яка з часом трансформувалася у феномен фёлькіше.
Відстоюючи державне піклування про бідних, Лютер, перетворив бідність і злидні з церковної - в соціальну проблему. У соціальній політиці Лютера, заснованої на системі накопичення трудового народного капіталу, можна також бачити і початок німецького соціалізму [47, с.14].

Ідеї соціалізму Лютера, виокремленні із загального контексту його вчення про християнську свободу, вельми охоче використовувалися ідеологічними працівниками НДР (1949-1990), не кажучи вже про період націонал-соціалізму Третього Рейху (1933-1945).
Видатна фігура неоромантичного консерватизму Поль де Лагард стверджував, що німці стають нацією тільки через протестантизм.
Базою для формування фелькіше-світогляду стала так звана «ліберальна теологія», яка в дусі часу, застосовувала раціональні методи в дослідженні біблійних текстів, в результаті чого виникли тенденції до десакралізації християнства, перегляду та відкидання основних догматів християнства.

Вільна і антидогматична екзегеза біблійних текстів, кардинально вплинула на процес аріізаціі особистості Христа, а загальний процес реміфологізації свідомості породив синкретизм християнства та тевтонських міфологічних сюжетів.
Фелькіше-ідеї аріізаціі християнства, з'явилися яскравим прикладом невірної біблійної герменевтики.
Якщо Реформація лише намагалася повернути християнство на шлях його первозданної чистоти, то під тиском критики, і переосмислення деяких християнських догматів і положень що мають іудейські корені, німецькі фелькіше винесли ідею Христа і нордичного християнства за рамки «іудаізованой» християнської парадигми, приписавши цієї ідеї виключно арійське походження .
Як зауважує А. Кондратьєв, саме лютеранство та «віра пращурів» - являли собою два головних полюси духовної орієнтації, фелькіше [31].
Яскравим прикладом синтезу лютеранства і «віри предків», стало «Рух за німецьку віру» (DGG).

0

5

1.2. РОЛЬ НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ У ФОРМУВАННІ НІМЕЦЬКОГО
                               НАЦІОНАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ.

Попередня епоха, що  сприяла виникненню німецької класичної філософії, несе характерне для Європи загальний подих деміфологізації християнства і секуляризації культури. Як наслідок, релігія втрачає своє парадигмальний значення. Етапи цього процесу такі: раціоналізація в схоластиці, затвердження нової онтології, конструювання природної історії, перелегітімація соціальної структури, затвердження нової онтологічної реальності з опорою на розум і людини.
Розвиток німецької класичної філософії був одним з найважливіших виразів епохального підйому духовної культури, що почався в німецьких державах з середини XVIII ст. Цей підйом був включений в загальноєвропейський рух громадської думки, що отримав назву Просвітництва [40, с.7].

Одною з перших подій, що відображають дух часу, а також і формування нової парадигми мислення, з'явилась  так звана «суперечка навколо Спінози».
Суперечка, яка розгорілася навколо спінозизма Лессінга (між Якобі і Мендельсоном) незабаром придбала загальнонімецький резонанс та стала суперечкою на онтологічні теми:  чи є вічним світ, чи є Бог та що Він є?

Оцінюючи фактори впливу німецької філософії на формування фелькіш-доктрини, варто зазначити, що ми не ставимо перед собою завдання фундаментального аналізу філософських систем, а лише а виокремлюємо  із загального контексту фундаментальні принципи та ідеї, які, на нашу думку, знайшли своє відображення в системі фелькіше світогляду.
Ідеї І. Канта, в тій чи іншій мірі, були співзвучні теоретичним побудовам деяких фелькіше.
У «Критиці чистого розуму», Кант здійснює свою «Коперниканська революцію», чий сенс полягав в тому, що не суб'єкт пізнання «обертається» навколо світу, але світ «обертається» навколо суб'єкта. Кант поставив під сумнів ідеї емпіризму і віру у всесильність людського розуму, а отже і в те, що саме наука з її технічним прогресом може розчаклувати всі таємниці світу.
Такими  ідеями, Кант закладає ідеї наукового релятивізму, а також закладає фундамент критичного ставлення до домінуючої ролі науки у суспільстві.
У дусі часу, Кант критикує християнство. По Канту, віра в Бога - перш за все надія на власну моральну силу.

Після трьох «Критик», Кант пише твір «Релігія в межах тільки розуму» (1793), який викликав великий резонанс.
Біблія і віра в дива, релігійна символіка й молитовний екстаз, первородний гріх і богослужіння, всяке благочестя і аскетизм, церковні установи будь-якого, в тому числі і християнського віросповідання, «попівство», т. е. клерикалізм взагалі, - все це не отримує у Канта ні найменшого виправдання і має бути відкинута.
Як і Спіноза, Кант вважає, що Біблія являє собою сукупність моральних алегорій, і їх тлумачення залежить тільки від людського розуму, - саме ці ідеї відбилися в так званій «ліберальній теології».
Звернення Канта до ідеї людини, дозволяє говорити про фундамент "антропологічний принципу", який стане центральною темою не тільки всієї культури і науки початку 20 століття, а й фелькіше доктрин. У "Антропології з прагматичної точки зору" Кант формулює думку, що людина, сама для себе остання мета [29].
Сенс свого «наукоучения» Фіхте, пов'язував з поняттям свободи.
Вчення про свободу у пізнього Фіхте все тісніше об'єднується з новою розробкою філософії історії, визначень права, моральності, держави. У зв'язку з цим виключно важливі опубліковані в 1813 р. роботи Фіхте «Основні риси сучасної епохи», «Промови до німецької нації», «Вчення про державу».
У першій з названих робіт Фіхте виділяє п'ять епох всесвітньої історії.
П'ята епоха - віддалене майбутнє, стане цілком і повністю розумною. Сучасну йому епоху Фіхте вважає епохою міжчасся, що впала в "повну гріховність". Власне кажучи, вона розцінюється як деякий проміжний «кінець історії», за яким, однак,  настає  нове відродження людства.

Так філософська доктрина Фіхте, поступово набуває релігійних рис.
Центральні ідеєї Фіхте - криза сучасності, та ідея сходження до майбутнього  розумноого світового етапу. Потрібно зазначити, що подальші філософські теософські і антропософської системи, взяли на озброєння  ідеї про падіння і сходженнях людства, про надію на нові епохи, в яких людство придбає не тільки нові навички та вміння, але й відродить в собі сили прадавніх предків що дрімають.
В "промовах до німецької нації" Фіхте оголосив, що третя епоха завершена і людство вступило в четверту епоху, а саме "німцям визначено почати новий час, передбачаючи і формуючи його для інших" .
Новий етап трансформації "практичної філософії" Фіхте, втілений у творі "Замкнена торгова держава" (1800).

Як зазначає В. Кузнецов «з точки зору буржуазних лібералів, її суть зводиться до антидемократичного тоталітаризму. Націонал-соціалісти вбачали в ній прообраз «націонал-соціалізму» [40, c. 153-155].
Отже, філософське вираження запитів передової соціальної практики змінюється у Фіхте теософськіх забарвленим обґрунтуванням консерватизму і навіть реакційності.
Для дослідження становлення фелькіше-доктрин, здасться вельми цікавими думки Фіхте про те, що «людина складає ланку великого ланцюга, що простягнувсяя у вічність, від першої людини до повної самосвідомості людства». А також думка про те, що  «людина» відноситься не до «одиничної людини, але тільки до роду». Схожі думки стали основою містичного расизму не тільки фелькіше-мислителів, але й відбилися в ряді робіт представників расово-антропологічної школи.
Серед претензій Фіхте до Старого Заповіту - незгода з креаціоністських міфом:  «з нічого не виникає нічого, тому ідея створення світу помилкова».
На зміну просвітницькому ідеалу "вічного миру" Канта, у Фіхте, з початку XIX ст. приходило визнання правомірності війни, але не заради забезпечення національної незалежності і відсічі агресії, а заради досягнення "природних кордонів", що укладало в собі здібності виправдання військової експансії.

Наступною значною фігурою у формуванні структури фелькіше-мислення був Ф. В. Шеллінг.
Ф. Шеллінг висунув положення про суттєву єдність внутрішніх і прихованих сил природи. Емпіричний прояв цієї єдності, Шеллінг побачив у "гальванізмі", магнетизмі, який він трактував як динамічний процес.
Саме ці явища і приваблювали фелькіше містиків на рубежі 20 ст.
Так фелькіше - містик Марбі, вважав людину чутливим приймачем і передавачем космічних хвиль і променів, чия специфічна природа і дія залежали від впливу планет, земного магнетизму і властивостей ландшафту [19].
Як і Фіхте, Шеллінг структурує світову історію, і поділяє її на епохи.

Зізнання абсолюту - є всесвітня історія. Саме третя епоха - епоха осяяння й проведення, коли людству відчиняються не тільки всі таємниці природи, але і є історичним періодом коли «приходить Бог».
Особлива заслуга Ф. Шеллінга, полягала у переосмисленні ролі міфології. Колишню раціоналістичну філософію, Шеллінг не без підстав докоряє у тому, що вона віднесла її міф і міфологію до архаїчних явищ.
Шеллінг відзначав, що сьогодення і майбутнє, ще не раз відчують значення міфів для людського життя.
Згідно з Шеллінгом, народ виникає разом зі своєю міфологією. Більш того, за Шеллінгом, народ знаходить міфологію не в історії, навпаки, міфологія визначає його історію, або, краще сказати, вона  - є його доля [77].
Філософ сподівається, що у майбутньому виникне нова міфологія, збагачена і запліднена духом нового часу. Філософія природи, на його думку, повинна створити перші символи для цієї міфології майбутнього.
  «Феноменологія духу», - це твір, завершує собою формування філософських поглядів Гегеля, які зіграли важливу роль у формуванні не тільки ряду теологічних доктрин ліберальної теології, а й відобразилися у реваншистських і реакційних  ідеях неогегельянців .
У своїй філософії історії, Гегель, слідуючи вже сформованій традиції класифікувати епохи розвитку людства, ділить всесвітню історію на чотири періоди: 1. Східний світ (Китай, Індія, Персія, Єгипет), 2. Грецький світ; 3. Римський світ; 4. Німецький світ. Етапи розвитку духу Гегель порівнює з періодами розвитку людини.
У термінах віку, німецький світ характеризується як похилий  вік (Greisenalter). Стосовно ж до духу  - це справжня зрілість і розквіт сил, дух повертається до себе, знімаючи всі форми відчуження.
У релігійній реформації XVI в. він бачить «все преображающее солнце», саме через християнську віру,  Дух,  нарешті,  приходить до німецького світу.
За Гегелем, лише німецькі народи дійшли до усвідомлення того факту, що свобода становить основну властивість людської природи, що людина вільна як такої.
Німецький дух, за Гегелем, - є дух нового світу, мета якого полягає у здійсненні абсолютної істини.
Гегель вважав виразом історичної необхідності прагнення кожного народу встановити свою гегемонію. За Гегелем, той чи інший "народний дух" може стати "сходинкою", або "моментом", у розвитку "світового духу" і придбати всесвітньо-історичне значення.

Це означає, що народи з необхідністю вступають в саме запекле протиборство, і події всесвітньої історії "являють собою діалектику окремих народних духів", яку можна охарактеризувати як "всесвітній суд", в якому на кожному етапі "правим" виявляється тільки один народ. Цей народ займає панівне становище в світі, і по відношенню до "абсолютної волі", яка виражається їм, а "воля інших народних духів безправна».
Різку антихристиянську позицію зайняв Л. Фейєрбах. У 1841 р. виходить головна праця Фейєрбаха - «Сутність християнства» («Das. Wesen des Christentums») [70].
Християнство більше не задовольняє філософа, а замість любові до Бога, Фейєрбах пропонує поставити любов до людини як єдину істинну релігію. Нова філософія, для Фейєрбаха - є повне, абсолютне, беззаперечне розчинення теології в антропології.

Фейєрбах, у своїх висновках, практично прийшов до однієї з центральних позицій фелькіше: здобутки народів «християнського світу» в сфері матеріальної та духовної культури, наук і мистецтв здійснювалися у противагу християнським настановам, чітко сформульованих в новозавітних писаннях і в повчаннях «батьків церкви» [40, c.421].
Так, заперечуючи християнство, Фейєрбах запропонував цілком замінити його новою філософією, яка і повинна стати релігією нової епохи, поза всяким сумнівом,  саме антропологічний зворот і пошук нової форми релігії  відбилися в ідеях фелькіше.

Мотиви ведичної мудрості пролунали в філософії Шопенгауера. Так, у своєму вченні про світову Волю, Шопенгауер звертається до Упанішад,  і засновує свою ідею Волі на принципі «майя».
У противагу вірі в науковий прогрес і розвитку людства, Воля виступає як контраргумент науковій вірі. Так, несвідома і сліпа Воля, діє всупереч усім сподіванням і надіям людини, Вона, цілком підпорядковується тільки своїм особливим принципам та законам.
Окрема людина (індивід), для Волі не має ніякого значення, в той час як для природи цінний лише род.
Так, ірраціоналізм Шопенгауєра,  та ведичний принцип, підготували грунт для теоретичних побудов теософії і антропософії, що значно  вплинули  на  фелькіше світогляд.
Яскравою фігурою німецької філософії, був Ф. Ніцше.

Саме Ніцше, так чи інакше закладає в свідомість європейця ідеї расизму, елітаризму, неоязичництва, антисемітизму, а так само ідеї виведення нової шляхетної породи людини - Надлюдини.
У критиці християнства, Ніцше висуває ідею, в якій християнство виступає як єврейська змова проти всього шляхетного і піднесеного [55].
Ніцше проголошує епоху «переоцінки цінностей», відроджує мораль панів, яка виходить з нібито природженої неоднаковості людей.
Так, ідеї Ніцше стали співзвучні теорії соціал-дарвінізму, і неодноразово використовувалися не тільки як принцип затвердження життя в середовищі фелькіше, а й стали одним із мотивів расистської та антисемітської пропаганди.
Ідеал Надлюдини в доктрині нацистів, трансформувався в прообраз арійської нордичної раси.
Умови для переоцінки цінності науки виникли у другій половині XIX ст. у зв'язку з кризою механістичної в її основі методології тогочасного природознавства.
Відповіддю на розвінчання міфів науки і релігії, стали численні теософські і антропософської суспільства, які намагалися побудувати свої системи на ідеях Менделя, соціал-дарвінізму, віталізму, ідеях Вейсмана і Моргана (вейсманізм-морганізм), а так же реакційних расових доктринах, а так само суміші гностицизму та індійської філософії.
Так, в Австрії, в 1886 р. виникає Теософське Товариство Блаватської, яка в своїй роботі «Антропогенез», розповідаючи про спад расового генезиса, виділяє п'яту арійську расу. 
У 1912 році Рудольф Штайнер заснував власне Антропософське суспільство. Штайнер закладає основи науки про людський дух, яка заснована на  надчуттєвому розуміння світу через самопізнання людини як космічної істоти [14].

Породжена кризою і крахом наукового світогляду, з’являється  філософія життя, яка вже не приховує своїх реакційних ідей. Представники німецької філософії життя епохи імперіалізму - Людвіг Клагес (1872-1956), Альфред Боймлер, Едуард Шпрангер, Ернст Крік  та інші.
У епігонів філософії життя релятивізм остаточно переходить до міфології. Вже Клагес оголосив міф вихідним пунктом усякого розуміння світу.
Ще далі пішов по цьому шляху Е. Юнгер, для нього вся історія є струм міфологічних образів, що створюються «переможцями» на тому чи іншому етапі подій [7, c.211].
Епохальною фігурою філософії кризи з'явився О. Шпенглер. Його труд «Занепад Європи», - яскраве відображення сподівань сучасної  йому епохи.
"Занепад Європи" став уособленням драми життя і загибелі західноєвропейської культури. У той час ця ідея сприймалася аж ніяк не метафорично.

У стилі фелькіше, Шпенглер проголошує ідеї про те, що у основі кожної культури лежить душа, а культура - це символічне тіло, життєве втілення цієї душі.
Аналізуючи розвиток культури, Шпенглер, як чисто німецький феномен, виокремлює фаустовську душу, якій протистоїть магічна душа східної культури [79].
Містична фаустівська душа як не можна краще відповідала ідеям фелькіше про внутрішню метафізичну компоненту рас.
А. Кондратьєв помітив, що у багатьох відношеннях, Шпенглер був навіть доречніше Г. Вірта, оскільки визначав підстави європейської душі не через монотеїзм, а через Фауста. Намагаючись об'єднати традиції Сходу і Заходу, фелькіше-окультисти з вдячністю сприйняли той образ магічної культури, який пропонував Шпенглер [15,c. 57].

Таким чином, ідеї німецької філософії сформували особливий німецький тип мислення, який виразно простежуються в метафізичних і соціальних установках ідей фелькіше та консервативної революції.
Закладені Кантом ідеї релятивізму, на межі 20 століття зруйнують черговий науковий міф про всемогутність науки, що безпосередньо і змусить багатьох фелькіше  покласти в основу своїх знань інтуїцію, прозріння, містичне спілкування з сакральним континуумом предків.

Звертання Канта до ідеї людини, дозволяє казати про фундамент "антропологічного принципу", який стане основною темою не тільки всієї культури і науки початку 20 століття, а й фелькіше доктрин.
Ідея людини і непізнаваність світу, метафізичне і вчення Канта про автономність моралі, стали центральними мотивами філософії життя, екзистенціалізму, антропософії, які так само мали значний вплив на становлення і розвиток фелькіше доктрин. Не дивно, що до спадщини Канта, у своїх роботах зверталися такі фігури як Х.С. Чемберлен, Г. Гюнтер, А. Розенберг та ін.
Спроби Фіхте і Гегеля сконструювати моделі історичних епох, так або інакше наводили на думку про домінування німецької нації у всесвітньо-історичному процесі, що можна вважати зачатками національного шовінізму, який перетворився в національну віру про вибраність німецької нації Богом. Це виразилося не тільки в расистських ідеях, а й підготувало грунт для створення національної німецької релігії, яка проголошує богообраність німецької нації.
Як і Фіхте, Гегель стверджує про правомірність загарбницьких війн.
Містично-релігійні ідеї очікування нових епох, ідеї соціалізму як чисто німецького феномена, акцентування ідеї месіанської ролі німецької нації як «вибраного народу» в процесі розвитку світових епох, ідеї зв'язку часів  за допомогою роду, стали підґрунтям містичного расизму. Вони виявилися співзвучними ідеям фелькіше в стилі теорій «крови и почвы», та «Lebensreform».
Обґрунтована Гегелем метафізична концепція «діалектики народних духів», відповідала загарбницьким геополітичним планам та ідеям в дусі «Lebensraum».
А. Кондратьєв, зазначав, що фелькіш-філософи, у обличчі німецьких ідеалістів (особливо - Фіхте і Шеллінга) бачили своїх безпосередніх попередників [31]. «Суспільство Фіхте» перетворилося в міжвоєнної Німеччині у свого роду зібрання німецьких мислячих патріотів.

Спроба Шеллінга переусвідомити місце і значення міфології, привела до реміфологізації свідомості та породила новий окультно-містичний міф крові, заснований на ідеях расизму і неоязичницьких реконструкціях фелькіше-мислителів в дусі Г. фон Ліста.
Надії Шеллінга про створення нової міфології, стали пророцтвом: расистський міф крові 20 століття, став яскравим доказом інтуїтивних передчувань Шеллінга.
Ніцшеанський елітаризм та переосмислення ролі християнства, іррационалистичні мотиви філософії життя, синтезовані з ідеями віталізму, соціал-дарвінізму, помножені на висновки расово-антропологічної школи та ідеї духовної переваги німецької нації, трансформувалися з філософської метафізики Гегеля і Фіхте у своєрідний расистський фелькіше-містицизм.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, на противагу твердженнями багатьох авторів, ми вказуємо на той факт, що вплив ідей теософії Блаватської на ідеї фелькіше, не мали визначального впливу. Вплив теософії, безсумнівно відображений в ідеях Блаватської, мав лише незначну роль, в той час, як основні та фундаментальні положення фелькіше-доктріін були закладені в ідеях Реформації, ліберальної теології, німецької філософії та ідеях німецьких романтиків, мова про які піде в наступному розділі.

0

6

1.3. НІМЕЦЬКИЙ РОМАНТИЗМ ЯК ФАКТОР
              ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

Романтизм - ідейний і художній напрям в європейській культурі кінця XVIII - початку XIX століття, романтизм - став реакцією на крах Просвітництва.
Велике місце у німецькому романтизмі займає так званий гейдельбергский літературний гурток.
Якщо Йенському романтизму був притаманний пафос геніально обдарованої особистості, гейдельбергский романтизм, у відомому сенсі являв собою його протилежність. Йому була притаманна тяга до народності, до патріархальності, до «природної» поезії та фольклорних джерел - народних казок, пісень і переказів. Гейдельберзький романтизм зростав в умовах - наполеонівських війн (1806 - 1813 рр..), окупації Німеччини та її національного приниження, в умовах пробудження і консолідації національної самосвідомості. Ці обставини наклали рельєфний відбиток на мистецтво романтиків, особливо гейдельберзьких, і в ньому часом виразно звучать націоналістичні нотки [18].

Затвердження самоцінності духовно-творчого життя особистості, потужних пристрастей, трансформується в рух «Sturm und drang».
Серед його представників: Гердер, брати Шлегель, Гете, Шеллінг, Бетховен, Шуберт, Шуман, Брамс передають у своїх літературних і музичних творах трагедію самотності, оспівується смерть, але і сходження на верхів'я земного шляху - це спроба поставити на залишене релігією місце мистецтво, спроба «врятувати» релігію хоча б на індивідуальному рівні.

Капітуляція перед дійсністю, на фоні німецьких поразок у наполеонівських війнах, у романтиків приймала форму свідомого протиставлення мистецтва життя. Так, Новаліс закликає пійти у «світ мистецтва». Творчість Новаліса ґрунтується на спіритуалістичному світогляді, в якому так чи інакше виразно втілені елементи фелькіше-світогляду. Особливого «рода души», у Новаліса населяють дерева, ландшафти, каміння.
Новаліс протиставляє художній засіб пізнання науковому. Новаліс, в стилі Шеллінга, вказує на міфологію, яка поєднує поезією і науки, і в зв'язку з цим, формулює думку про необхідність створення нової міфології.
Його концепція «магічного ідеалізму» містила утопію всевладдя людини в сфері природи і духу. Надзвичайно цікаві й характерні для нього зауваження про можливість перебудови не тільки зовнішньої сфери людини - суспільних відносин, техніки, але і самої фізіології людини.
В якості основи усіх побудов з перших рядків свого твору, Новаліс  дає припущення, властиве всім романтикам, про існування «золотого століття» в минулому. Просвітницькому культу розуму, віру в затвердження  світла над темрявою, життя над смертю, романтик протиставляє темряву, ірраціональне, смерть.
Ідейним натхненником «Sturm und drang», по праву вважають Гердера. Гердер був  першим, хто звернувся до народної поезії, як вираження народного духу - саме ця ідея і ляже в основу формування нації.
Гердер так само міркував в стилі фелькіше; так, історичний розвиток, Гердер пов'язує з усім попереднім космологічним розвитком. Природний процес трактується  Гердером занадто провіденціально та телеологічески, і замість чисто фізичних законів в ньому, згідно Гердеру, панує скоріше закон аналогії між людиною (мікрокосмом) і природою (макрокосмом).
Як і Якоб Грімм, І.Г. Гердер вважав, що несучою конструкцією нації є мова. Для свого часу цей пафос звільнення простору для рідної німецької мови був історично прогресивним [51].
«Штюрмісти», у своїх роботах підіймають гострі політичні та соціальні проблеми сучасності, серед яких соціальна нерівність, роздробленість і роз'єднаність німецьких королівств, переосмислення існуючих звичаїв.
Штюрмісти зверталися до мотивів античної драми і сюжетів німецької міфології. Вони запроваджують до літератури образ героя-бунтівника, який кидає виклик законам, світобудови й самому Богу. Такого героя вони шукають у творчості усіх часів і народів; це і республіканець Брут, патріот Вільгельм Телль, легендарний Білефельд - ватажок херусків. Їх надихає образ міфічного титана-богоборця Прометея, та легендарного середньовічного чаклуна доктора Фауста [45,c.46].
Поет і філософ Ф. Шлегель, вважав, що відродження мистецтва можливе тільки на основі міфотворчості, а джерелом німецької національної культури, має стати саме міфологія стародавніх германців. Варто відзначити, що саме Шлегель виявляючи підвищений інтерес до культур Сходу, знайшов в індійських переказах згадки про далекі північні землі. У 1819 році Шлегель вперше вжив слово «арієць», яке було синонімом етнічної групи, в яку входили і германці, і індійці. Шлегель посилив корінь «арі», який він проголосив етимологічно споріднених зі словом «честь» [8, c.156].
Однією з яскравих постатей раннього романтизму є І.Х. Гельдерлін. У своїх елегіях і віршах, Гельдерлін оспівує рідну землю і природу, зводячи почуття патріотизму до метафізичної концепції синтезу людини і рідного ландшафту, настільки близького серцю німця. Для Гельдерліна природа - святиня. У створеному ним гімні «У витоку Дунаю» Гельдерлін каже:
«Святообязанно тебя мы называем, Природа!
Мы — тебя, и снова, как из волн,
Богорожденное все из тебя выходит».
Батьківщина - є джерело й основа джерела Духа, саморозкриття Якого починається лише для мандрівника-блукача, який далеко від Батьківщини зможе відчути метафізичну пульсацію первозданного джерела Духа рідної Землі.

Втім, для нашого дослідження будуть цікаві не тільки погляди Гельдерліна, а й герменевтичний метод Гайдеггера, який намагався втлумачити сучасним йому німцям, сенс поезії Гельдерліна.
Так, в елегії «Повернення на Батьківщину», що розповідає про подорож «від Альп через озеро в Ліндау», мешканця гірських вершин, Гайдеггер прямо називає «Високим», тобто не називаючи імені Бога-Одіна, Гайдеггер  дає натяк на Одіна, як - заступника батьківщини-Німеччини.

А усі метафізичні побудови Гельдерліна, Гайдеггер трактує саме в контексті фелькіше-світогляду. Так, батьківщина Гельдерліна, у Гайдеггера трансформується в діалектику метафізики «крови и почви», а сам Гайдеггер, характеризує Батьківщину, як простір який є долею народу-нації, простори ж рідної землі, за Гайдеггером, надають народу його історичний простір [73, c.31].
Роздуми Гельдерліна щодо ролі жінок, Хайдеггер, трактує саме в стилі «Lebensreform»; так герменевтичний принцип Хайдеггера співзвучний цій фелькіше-ідеї: «німецькі жінки рятують явище богів ... Німецькі жінки рятують прихід богів у доброту якогось привітного світла».

Так, для нашого дослідження про принципи мислення фелькіше, показовим прикладом є герменевтичні прийоми Хайдеггера, який вкладає в уста поета минулого, ідеї сучасності.
Видатному романтику Гете належать такі твори як «Егмонт», «Торквато Тассо», «Роки навчання Вільгельма Мейстера».
Світову славу Гете дали твори «Страждання юного Вертера», «Лісовий цар», «Фауст». Свобода духу, високі почуття, захоплення античністю, неприховані антихристиянські мотиви, реабілітація давнини, заклики до національної гордості - ось основні мотиви творчості Гете. Гете весь звернений до правди і до сучасності. Любов до античності ще більше налаштовує його проти мистецтва католицизму [48, c.319].
Займаючи високі державні посади і перебуваючи директором театру, Гете мав можливість безперешкодно ставити свої твори, та доносити свої думки до сучасників.
Звертаючись до національних і народних мотивів, Ф. Шиллер пише «Мужицьку серенаду», мужню баладу про швабського національного героя графа Еберхарда Грейнера, для якого вище усіх прихильностей і почуттів - інтереси рідної країни [45, c. 85].
17 березня 1804 відбулася прем'єра нової драми Шиллера «Вільгельм Телль» у Веймарському театрі, яка мала приголомшливий успіх.
В драмі, Шиллер стверджує справжнє об'єднання країни, яке було так необхідно Німеччині початку XIX століття.
В дев'ятої симфонії Бетховена, в мить  героїчної кульмінації, лунає велична, тріумфуюча хорова пісня. Вона написана на слова оди Шиллера «До радості»:
«Обніміться, мільйони! Злийтеся в радощі однієї! »
Як потужний народний гімн, заклик до братнього єднання людства лунає в симфонії плавна та енергійна «тема Радості». Тема Радості у Бетховена, як і в Шиллера, звернена в майбутнє, вона ллється, як «... невмируще свідоцтво про велику Мрію, завжди що таїться в серцях людей ...», - це був заклик до єднання нації.
Брати Грімм, рухомі ідеєю збереження давніх усних і письмових пам'яток літератури, проробили велику роботу зі збору, запису, часткового редагування і видання німецьких казок центральної частині Німеччини. Їх двотомна збірка «Дитячі й сімейні казки» (1812-1815 рр.). виявився першим в історії солідним зібранням німецьких народних казок.
Подвижницька діяльність братів Грімм у справі практичного збирання та збереження творів німецького фольклору не обмежилася казками.
У 1816 році виходить в світ збірка «Німецьких переказів» [18]. Незабаром, Я. Грімм видає «Немецкую грамматику». Так Якоб Грімм стає класиком мовознавства. Його «Немецкая грамматика» стала принципово новою працею, у історії вивчення германських мов, так були закладені основи історичного дослідження германських мов, Я. Грімм став одним із засновників германістики, у вузькому сенсі слова - германської філології.
Наступною - після «Грамматики» - етапною працею Якоба Грімма стало фундаментальне дослідження «Німецька міфологія» (1835 р.).
Я. Грімм висловлює загальну практично для всіх фелькіше ідею, про негативний вплив християнства на німецьку міфологію, що змінило її суть і перетворила істот нижчої міфології у чортів, віщунки - у відьом (вельми важливий аспект, який стане об'єктом суперечкі не тільки у фелькіше а й науковому середовищі ).
Останньою спільною працею братів Грімм  став  «Словник німецької мови».
Одночасно брати Грімм займаються текстами «Пісень Старшої  Едди».
Вільгельм доповнив свою раніше написану книгу «Про німецькі руни» (1821 р.) статті «Про рунічну літературу» (1828 р.), у якій представив рунічний алфавіт і фрагменти з готських рукописів.
Основною працею Вільгельма в цей період були «Німецькі героїчні оповіді», що вийшли в 1829 році.
Пізніше, під впливом цього твору, багато авторів відтворили для народу, і особливо для юнацтва, німецькі героїчні оповіді про Нібелунгів, Зігфріда, Гудрун, та інших героїв.
Ці оповіді надихнули багатьох великих поетів, художників і композиторів XIX століття.

Так, Ріхард Вагнер створив «Тангейзера» (прем'єра відбулася в 1845 році) на основі переказів, зібраних братами Грімм. Він свідомо назвав цей твір романтичної оперою.
Незабаром Я. Грімм випускає два перші томи «Судових вироків», які він випустив в 1840 році. А публікацією в 1828 році книги «Древности немецкого права» Якоб зробив важливий внесок в історію німецького права, він розшукав у стародавніх книгах і рукописах і записав все, що давало уявлення про правові звичаї стародавніх народів.
Якоб Грімм виступив за створення єдиної Німеччини під керівництвом Пруссії.
Таким чином, ідеї, літературна творчість і п'єси двох геніїв Німеччині - Гете і Шиллера популяризували ідеї честі, звернення до мотивів старовини, народного єднання, презирства до існуючих звичаїв.
Шиллер і Гете вказали шлях до єднання німецької нації.

Пантеїстичний містицизм Новаліса і Гельдерліна заклали фундамент метафізичних поглядів фелькіше, а брати Грімм, зробили популярними міфологічні та казкові сюжети стародавніх німецьких сказань, відкрили для німецької нації новий світ, який перебував під тягарем християнської парадигми.

0

7

РОЗДІЛ 2
                МЕТОДОЛОГІЧНІ   СКЛАДНОСТІ   ВИЗНАЧЕННЯ    ТЕРМИНА
               «ФЁЛЬКІШЕ»  ТА КЛАСИФІКАЦІЙ  ФЁЛЬКІШЕ-РЕЛІГІЙНИХ
                                                       СИСТЕМ

А. Білокобильський, в своїй роботі «Від науки до міфу», зазначив, що нова міфологічна свідомість, конструюється на базі раціоналізованої християнської доктрини, і, таким чином, є шляхом порятунку міфічної реальності [2, с.162].
Представники фелькіше табору пішли саме цим шляхом. Створюючи свої доктрини, вносячи в них міфологічні елементи і власні містичні ідеї, синтезовані з останніми відкриттями сучасних їм наук, фелькіше запропонували сучасникам альтернативний містичний  шлях відродження нації.

На даний час, не існує адекватного та адаптованого для релігієзнавства визначення термину «фелькіше».
Пыдставами для цього є ряд факторів, серед яких можна виділити складності відокремлення релігійного контексту фелькіше з рухів пангерманізму і консервативної революції.
Унаслідок різноманіття фелькіше-релігійних організацій і груп, а також побудови їх за принципом тайних товариств, виникають складності їх класифікацій за загальноприйнятими схемами, запропонованим окремими дослідниками феномена фёлькіше.
Після пруссько-австрійської війни 1866 року австрійські німці вийшли з Німецької Конфедерації і були змушені існувати як одна з багатьох національностей імперії Габсбургів. Братства, схвильовані проблемою німців в Австрії після 1866, почали захищати Kleindeutsch - націоналізм, пронизаний ідеями приєднання Австрії до Німецького Рейху.
У Німеччині міжвоєнного періоду існувало близько сотні значних аріософскіх організацій, з яких нам відомі далеко не всі. Одна з найбільш найскромніших статистик каже, що між 1870 і 1945 р. було близько 69 великих фелькіше-організацій, якщо враховувати лише ті Ферейни, в яких була власна релігійна доктрина.

Крім уже всім відомих фелькіше груп і організацій, таких як «Wandervogel», «Freide-utshe» (Вільна німецька молодь), «Арманеншафт», «ОNT», і «Туле», відомі такі великі фелькіш-організації як "Reichshammerbund", «Германенорден», «Суспільство Едди», «Deutschglaeubige», «Артаманен», «Союз пізнання природи», «Hammer», «Germanenbund», «Рух за німецьку віру» (DGG) та ін.
Крім класичних представників руху фелькіше, таких як Г. фон Ліст, Й. Лібенфельс, Г. Вірт, і К. Вілігут, варто виділити такі постаті як Е. Рюдігер, М. Людендорф, А Дінтер, В. Хауер, Г. Кріхофф, О. Ранн, А. Шуллер, Г. фон Шенерер, Т.Фріч, Р. Зеботтендорф, Г. Віланд, Гербігер, В. Даумерланг, І. Герінг, В. Наухауз, Марбо, Кумер, Р. Горслебен, В. фон Бюлов, Ф. Бернхард Марбі, Ф. Верманн та ін.
Уве Пушнер відносив до фелькіше і таких диячів нацистської Німеччини як Г. Гіммлер, В. Дарре, А. Розенберг, які намагалися побудувати імперію на "на селянській і релігійно-германської основі" [83].
Складність визначення феномена «фелькіше», полягає в тому, що такий тип світогляду був принципом не тільки навколонаукового середовища фелькішів-містиків, а й був частиною руху пангерманізму.
Так, стиль фелькіше-мислення можна простежити в працях таких вчених як Г. Гюнтер, Е. Крік, Х. Чемберлен, А. Гобіно. Л.Клаусс, В. Тойдт, Г. Рейнерт, Г. Коссіна та ін.
Таким чином, необхідно враховувати широкий спектр самого феномена фелькіше-мислення, що охопив різні верстви суспільства: від містиків і езотериків, до політиків і вчених, які вносили в цей рух свої особисті, індивідуальні, релегійні, наукові, або   політичні ідеї,  які були адаптовані до проблем сучасності. 

Потрібно зазначити, що сам феномен «фелькіше» важко відокремити від політичних прагнень німецької нації, навколонаукових поглядів початку 20 ст., а також націоналістичних і расистських поглядів, які так само були частиною фелькіше- світогляду.

Саме з цієї причини, термін «фелькіше», або неправомірно звужують до окремих релігійних груп, або розширюють до рівня передвісників нацизму. Складнощі класифікацій і дефініцій фелькіше, виникають так само з причини їх вкраплення в соціально-політичні реалії епохи 19-початку 20 ст. Австрії та Німеччини, тому ряд класифікацій даних раніше, на думку автора, не є вичерпними і задовільними для релігієзнавчого аналізу даного феномена.
Даний розділ присвячений аналізу дефініцій терміна «фелькіше» та існуючих класифікацій даного руху, а також переосмисленню цих визначень в контексті релігієзнавства.

0

8

2.1. ТЕРМІН «ФЕЛЬКІШЕ»  ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ
                      У РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІНАХ.

Німецьке слово «фелькіше», є дуже старим, відносно рідкісним, що аж до 19 століття, воно мало лише дуже обмежене ходіння.
Етимологічно воно походить від поняття «народ» (Volk), ареал значень якого в німецькій мові охоплює і войовничу спільність (Kriegsvolk), групу носіїв єдиної мови (deutsches Volk), і мешканців певної території, які зараховують себе до єдиного державного об'єднання (Staatsvolk).
У 1875 році германіст Германн фон Пфістер вперше запропонував вживати поняття «фелькішів» як синонім слова «національний». При цьому сам Пфістер виходив з міркувань лінгвістичного пуризму і мав на увазі під носіями «фелькішів»-ідей, в першу чергу, представників німецько-націоналістичного руху Австрії.

Вже з 1870-х років, найрізноманітніші інтелектуально-політичні об'єднання стали називатися «volkisch» або «deutschvolkisch» [31].
Навантажене такими конотаціями, майже синонімічне «національному» і «націоналістичного», поняття «фелькіше» увійшло приблизно з 1880 р. в австрійське, а починаючи з межі століть - в німецьке слововживання.

Як зазначає видатний дослідник фелькіше рухів на пострадянському просторі А. Кондратьєв: «У сьогоднішній науці, загального і для всіх задовільного визначення феномена фелькіше, не існує» [32, с.3].
Так, більшість дослідників обмежується тим, що пропонує свою, найчастіше досить упереджену інтерпретацію окремих фрагментів цієї ідеології, вибираючи лише те, що найближче прийнятно до теми їх безпосереднього дослідження.
Продемонструємо декілька варіантів визначення феномена фелькіше:
У коментарях до «Хроніці Ура Лінада», А. Кондратьєв дає таке визначення: «Рух фелькішів (voelkische Bewegung) становить частину більш глибокого духовного руху Європи XX ст. – так званої консервативної революції», що виникла як реакція на раціоналізм епохи Просвітництва в колах містиків і теоретиків «право-лівого» політичного сінтезу. Рух фелькіше - є частиною консервативної революції »[15, с. 15].
П. Бурдьє,  порівнює фелькіш і консервативну революцію, тобто по Бурдьє, - це політична ідеологія, що визнає німецький націоналізм в його естетико-героїчному баченні людей і націй,  що заснована на псевдорелігійній та ірраціональній віри у надприродне і божественне, а так само в звеличення «Генія» та в не сприянні  сучасності [5].
Відомий сучасний історик А. Васильченко, визначає «фелькіше» як масовий «культурно-політичний рух Німеччини, який  з другої половини 19 ст. методично адаптував до масового рівня ідеї націоналізму, пангерманізму, геополітики, антисемітизму та реакційного романтизму [8, с. 216].
Таким чином, виходячи із запропонованих варіантів, ми можемо побачити, що при спробі дати визначення феномену «фелькіше», акцент ставиться не стільки на релігійній, скільки на ідеологічній і політичній компоненті цього руху.

Виходячи з викладеного вище, не важко зробити висновок про те, що подібні дефініції є недоречними для використання в контексті релігієзнавчих дисциплін.
Необхідно зазначити, що вже Штефаном Бройєром, була зроблена спроба виокремити релігію фелькіше з контексту так званої Консервативної революції.
Так, він пропонував поділити КР на «нових аристократів», «планетарних імперіалістів» і «естетичних фундаменталістів», а фелькіш-релігії залишити окремо, як незалежну групу, для дослідження якої необхідна розробка окремої методології.
У своїй дисертації, А. Кондратьєв,  також прийшов до висновку про те, що термін «фелькіше» не є коректним для використання в контексті наукового релігієзнавчого походу і, віддаючи данину часу, запропонував термін «родноверие».
Російській науковець А. Кондратьєв вважає, що даний термін може бути використаний як «більш адекватний» переклад німецького поняття «arteigene Religion» (дослівно притаманна релігія) [31].
Розглянемо деякі причини, які змушують нас сумніватися в корреткності терміна «фелькіше».
Отже, перша причина, по якій ми змушені відмовитися від даного терміну-це політичне та ідеологічне навантаження цього визначення. Це доводиться вже тим, що і А. Кондратьєв та Бурдьє, і А. Меллер безпосередньо визначають «фелькіше» як ідеологію, відносячи цей  рух до консервативної революції.
Друга причина, полягає в тому, що дослівний переклад слова «фелькіше», як народницька, або «arteigene Religion» (дослівно притаманна релігія), так само є необ'єктивним виходячи з наступних причин:
1.Статистичні данні про конфесійну приналежність німецької нації, в розглянутий нами час, кажуть  про те, що переважна більшість німців, навіть під час панування нацистського режиму відносили себе або до католиків, або до протестантів, а ряд істориків донацистського періоду Німеччині, вказують на нечисленність так званого неоязичницького табору німецьких «родноверов».
Так, в 1933 р. з 65,2 млн. німців про свою належність до євангельської конфесії заявляли 62,7%, до католицької - 32,4%, ще 0,8% належали до іудейської релігії і близько 4% населення не мали релігійної належності [25, с. 120].

2. Ідеї загальної «народницької» або «притаманної» німецькому народові релігії, існували лише в свідомості творців фелькіше-доктрин. Незважаючи на свою популярність, ці доктрини і навчання не виходили далі своїх закритих орденiв та організацій, більше того (par excellence), ці доктрини в своїй «теологічній» основі, знаходилися у відкритій конфронтації одна до одної, тому що  кожен засновник нової форми фёлькіше-течії,  бачив саме свою систему і тлумачення давньої історії єдино вірною.
3. Підкреслений елітаризм фелькіше-орденів, течій та організацій, так само суперечить терміну «народницький». Не секрет, що членами цих таємних містичних «орденів», були не стільки вихідці з народу, скільки представники аристократичних, офіцерських та бюргерських класів. Таким чином, вже початковий акцент на прийомі до фелькіше-орденів представників середніх і вищих класів, ставить під сумнів само поняття «народницька віра», або «arteigene Religion». Скоріше, це була віра середніх класів та «нових інтелектуалів», охочих, в стилі середньовіччя реанімувати ідеї традиційної класової іерархії, і відповідно, зайняти в цій ієрархії провідні позиції.

Яскравим прикладом дистанціювання від «духу народу» є «Орден Нових Тамплієрів» Й. Лібенфельса, який, при прийому у свій орден, так само віддавав перевагу аристократам, які, до того ж проходили жорсткий расовий відбір.
4. Яскравим прикладом суперечності терміна «народництво» та «притаманна народна релігія», є вже ті факти, що  найвидатніші фелькіше, такі як Лібенфельс, фон Ліст і Вілігут, йшли на відверту підробку свого походження, щоб довести своє аристократичне (або древнє жрецьке ) походження, та тим самим не тільки надати ваги своїм системам а й саме  дистанціюватися від самого народу.
Тому, дуже сумнівно, що сам німецький народ, як про це говорить дослівне трактування терміна «фелькіше», бажав такої форми загальної національної релігії, яка б стверджувала нову середньовічну ієрархічно - деспотичну владу самопроголошених нордичних пророків та аристократів.
5. Спроба створити загальну, адекватну терміну «народницька релігія», тобто загальну національну віру, була зроблена лише в період панування Третього Рейха. Серед ідеологів цієї релігії були такі постаті як Г. Гіммлер, і А. Розенберг.

Однак, більшість дослідників фёлькіше, різко протиставляють фелькіше і нацизм, з причини їх духовно-політичних, та містичних розбіжностей, тому і в даному аспекті,  переклад терміну «фелькіше» як «народницький», чи «загальна віра» викликає ряд заперечень.
6. Запропонований А. Кондратьєвим термін «родноверы», так само викликає ряд зауважень вже не стільки тому, що поняття «родноверы» є новим терміном, і несе в собі цілком іншу тимчасове, а також  парадігмальне навантаження, але в першу чергу, з тієї причини, що так звані «родноверы», як представники неоязичництва, обмежують себе лише шануванням дохристиянськіх богів, та  дотримуються реконструйованих  ритуалів.

Якщо головною установкою «родноверов» є різке неприйняття християнства, якому вони протиставляють віру пращурів, то в структурі «фелькіше» саме крило так званих «роднорверов» (Вотаністов), було значно меншим ніж кількость прихильників так званого оновленого християнства, аріохрістіанства, а також німецьких християн на прикладі (DGG).
Варто відзначити, що і расові основи в релігійних поглядах «родноверов» і фелькіше мають фундаментальні розбіжності, якщо не сказати про те, що в  «родноверии»,  цей аспект є практично відсутнім.
Таким чином, варто зазначити, що термін «фелькіше» і «рідновіри» несумісні вже з вищезгаданих причин.
Сам термін «фелькіше», був ширше поняття «релігійна система» і включав в себе не тільки різноманітні релігійні погляди, а й політичні амбіції і домагання так званої нової аристократії.
  Більш того, як відомо, феномен фелькіше відбився і в науковому мисленні представників расово-антропологічної школи, а так само в філософських ідеях О.Шпенгелера, Ф. Ніцше, А. Розенберга, М. Хайдеггера, Е. Юнгера, представників філософії життя та ін.

Таким чином, потрібно відзначити, що фелькіше-мислення виходило значно далі рамок навколонаукових гуртків та організацій, а зросло до рівня наукового та філософського світогляду.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що вже сам термін «народницький», на підставі поданих аргументів, не може вважатися прийнятним і об'єктивним для релігієзнавства.
На підставі вищевикладених заперечень, автор ставить під сумнів такі терміни як «фелькіше», «arteigene Religion» і запропонований А. Кондратьєвим термін «родноверы».
Для об'єктивної оцінки релігійних рухів і практик «фелькіше», автор пропонує запровадити більш відповідаюче запитам релігієзнавства визначення «комплекс аріогерманскіх вірувань».
На думку автора, таке визначення не тільки знімає політичне навантаження з терміна «фелькіше», а також і «догматичні» суперечності різноманітних фелькіше-систем, а й задає більш вірний вектор в дослідженні релігійної складової феномена «фелькіше».

0

9

2.2. АНАЛІЗ  МЕТОДИК ТА КЛАСИФІКАЦІЙ  ФЕЛЬКІШЕ-СИСТЕМ.

Як і у випадку з визначенням терміну «фелькіше», виникають серйозніші методологічні проблеми при спробі класифіцікацій фелькіше-систем за загальноприйнятою схемою.
На сьогодення, не існує більш-менш адекватної системи що задовольняє класифікації усього комплексу аріогерманськіх вірувань, тому, необхідно провести аналіз вже існуючих спроб класифікацій в існуючій історичній і релігієзнавчій літературі.
Отже, перша спроба класифікувати сам рух «фелькіше», було зроблено А. Молером, який поділив народницький рух на 5 груп: фелькіш, бюндиш, націонал-революціонери, младоконсерватори  та «Рух селян».

Таким чином, з причини політичної складової, така класифікація не скадає інтересу  для релігієзнавства.
Інша спроба класифікації, була зроблена німецьким істориком релігії Хубертом Каніком, який використовував історичний підхід, і запропонував виділити в історії фелькіше три етапи:
1. Етап формування фелькіш-руху (Altvoelkische Phase) до 1933 р.
2. Фел'кші-революційна фаза (Voelkisch-revolutionaere Phase) 1933-1936 р.
3. Націонал-соціалістична фаза (Nationalsozialistische Phase) з 1936 р.

Згідно з Хубертом Канкіком, період до 1933 р. характерний тим, що, поряд з ізольованими один від одного нехристиянськими і антихристиянськими групами, існують націонал-ліберальні кола,  що також прилягали спочатку до фелькіше-руху. Як зазвичай, такий несподіваний альянс  розгортався на базі антиіудейського афекту.
Другим етапом тієї епохи, був «антиримської афект». Пангерманистська рецепція обох афектів виявила себе в 1890-ті, коли Георгом фон Шонерером було організовано рух «Los von Rom» («Геть від Риму»). Юдеям Шонерер ставив у докір їх антихристиянство і капіталізм, а римському католицизму - його «ультрамонтанство» і антинаціональний характер.
До третього періоду, ми можемо віднести лояльні або опозиційні до нацистського режиму групи фелькіше, чиї ідеї, так чи інакше інтегрувалися в ідеї націонал-соціалістичної імперської свідомості.
Як зазначає А. Кондратьєв, згідно ідеям Хуберта Канкіка, Фрідріха Пауля Хеллера і Антона Мегерле, в русі фелькішів потрібно бачити свого рода «дитинство» націонал-соціалізму, з тієї причини, що багато з нацистських вождів (Юліус Штрайхер, Вальтер Дарре, Генріх Гіммлер , Артур Дінтер, Рудольф Гесс, Мартін Борман, Бальдур тло Ширах, Альфред Розенберг та ін) значилися в різних фелькіш-організаціях [31].

Безсумнівно, найбільш яскравими постатями нацистського періоду фелькіше, були Г. Вірт та К. Вілігут.
Виходячи з вищевикладеної схеми, можна зробити висновок про те, що хронологічна класифікація фелькіше, може бути прийнята для релігієзнавства, проте, така періодизація, так само не відображає релігійного навантаження усього  комплексу аріогерманскіх доктрин та вірувань.
Сучасний релігієзнавець Курт Новак, в межах руху за «тевтонічну віру» (DGG) виділив чотири цілком різних релігійних типа:
Хауеровскій, всенордіческій, політичний і людендорфовскій, кожен з яких був у рамках DGG свого роду полюсом тяжіння [36].
Стисло розглянемо цю класифікацію:
1. Der Hauerische Glaubenstyp. Вплив індійської релігійності та затвердження «вічно-дійсного», що становить основу усіх релігій і практично тотожної «початкової релігійної волі». Вирішальному в цьому типі релігійності є не догма, а релігійне вболівання. Хауер розрізняє при цьому два головних типи цього вболювання, а саме, тип семітсько-передньоазіатський, та тип індогерманскій.
Для першого притаманне акцентування покори і рабства, для другого - культ пращурів, свободи та долі. До числа типово індогерманських напрямків, Хауер відносив неоплатонізм, гуманізм, ренесансну магію і класичну німецьку поезію, яку дуже цінував саме як релігійне джерело.
2. Der Allnordische Glaubenstyp. Цей, умовно кажучи, «всенордический», тип німецької релігійності виник внаслідок найсильнішої популяризації нордичного міфу, у багатьох викладах якого, людські раси поставали як виразники ворожнечі, та чужих одне одному сил Бога.
Уявлення про расову шляхетність, честь, кров, та расову душу, були тут стилізовані під елементи релігійного сповідання, що становило «позитивну частину нордичної релігії». Головним представником «німецько-релігійної» групи був Людвіг Фаренкрог (Ludwig Fahrenkrog).
3. Der politische Glaubenstyp. Цей тип релігійності практично тотожний тому, що в Райху називали «Weltanschauung» - тотальний політичний світогляд. Головним засновником його догматичних концептів вважався Альфред Розенберг, який висловив у своєму «Міфі 20 століття», що всі інші форми німецької релігійності є «надмірно м'якими».
4. Der ludendorffsche Glaubenstyp. Цей, останній тип релігійності виник у зв'язку з ідеями Матильди Людендорф. Особливістю її доктрини була специфічна антропо - та етноцентрична сотеріологія, що втілилась у вимозі до німецької людині назавжди зануритися у власну Самість, бо лише там можна знайти підстави для справжньої релігії - а не в грунті і не в маріонеткових фігурах вождів.
Занурившись у власну німецьку душу, в ній потрібно було зіткнутися з Богом, - єдиним джерелом порятунку та гармонії. Розпочате в душі окремої людини, це спасіння повинне було зрости до масштабів всієї нації.

Усі ці приписання, Матільда супроводжувала полемічними зверненнями на адресу «панування Яхве» і «помилкового пророка Ісуса».
Більш об'єктивну класифікацію фелькіше-рухів, дає А. Кондратьєв.
Так він пропонує виділяти три фелькіше групи, за принципом ставлення їх до стародавньої  біблійної спадщини.
Серед них, рідновірські групи, окультні кола аріософіі та протестантські групи.
Отже, згідно з класифікацією А. Кондратьєва, до рідновірської групи можна віднести адептів німецько-народницького ферейну «Odin». Сюди ж відноситься і гурток Матильди Людендорф, та відомі «Мюнхенські космікі» Альфред Шулер та Людвіг Клагес.
До окультних  кол аріософов, А. Кондратьєв відносить такі організації як Reichshammerbund, Germanenorden, Deutschnationaler Handlungshilfenverband, Volkerzieherbund, Mittgart-Bund, St. Georgs-Bund, Werdandi Bund, Deutscher Flotenverein, Wehrkraftsverein, Walsungenorden, Skaldenorden, Deutschsoziale Partei, Thule Gesellschaft, Guido von List Gesellschaft, Nordungen та ін.
Теоретичною основою яких була ірраціональна віра у народне відродження за допомогою  містичних прадавніх архетипів.
Протестантські групи пангерманістів. Як зазвичай, - це фелькіш-протестанти які схилялись до лютеранства. Усередині цього напрямку склалася тенденція «аріїзовувать» Христа та германізовувати саму суть Його вчення [31].

Таким чином, на цьому етапі дослідження, ми визнаємо класифікацію А. Кондратьєва більш об'єктивною.
Оглянувши вищевикладені класифікації, ми дійшли до висновку про необхідність їх доповнення, а можливо і перегляду методології, з метою адаптації цих класифікацій  що до релігієзнавчих дисциплін.
Отже, якщо продовжити думку А. Кондратьєва, то можна прийти до висновку про можливість класифікації комплексу аріогерманськіх вірувань за наступними принципами:
1. Поділ усього комплексу фелькіше-релігій за їх ставленням до біблійної літератури та давньо-німецького епосу.
2. Поділ груп та течій комплексу аріогерманскіх вірувань, по гендерному принципу.
Поза всяким сумнівом, запропоновані класифікації, не відображують усієї повноти та різноманіття фелькіше-доктрин, однак, вони сприяють поділу за принципом Едда-Біблія, таких відомих фігур табору фелькіше, як Вілігут, фон Ліст, Е. Рюдігер, Ланс фон Лібенфельс та Вірт.
Так, дотримуючись цієї схеми можна вказати на той факт, що незважаючи на вільний герменевтичний і навіть ревізіоністський метод застосований до текстів Біблії, ряд перерахованих осіб, активно включали біблійні оповіді у свої доктрини.
До цієї біблійної групи можна віднести Й. Лібенфельса, який стверджував що «Біблія - це книга людини-володаря, в якій невмирущими рядками й залізними словами» була відображена расова боротьба людини з содомським істотами [9,с.73].
До «бібліїстів» так само можна віднести К. Вілігута, який проголошував, що Біблія була спочатку написана в Німеччині, а у німців, в стародавні часи, був свій власний «Крестос» [10, с.42-43].
До «рідновірської» групі, різко що заперечують Біблію в будь-яких її формах, доречно віднести Гвідо фон Ліста, Е. Рюдігера, М. Людендорф, та інші групи, чиї доктрини базуються на давньогерманських сагах і переказах.

Так Е. Рюдігер будує свою «Эддическую Евгенику», на «євгенічній» н основі Молодшої і Старшої Едди, які, на думку Рюдігера змінюють напрям еволюції людського типу в кращу сторону, а завдання людства - є осягнення даних принципів і досягнення кінцевого стану Гімле [64, с.7].
Проводячи стислий порівняльний аналіз систем вказаних авторів, можна помітити, що розбираючи доктрини Ліста і Лібенфельса, треба звернути увагу, на принципові відмінності між ними, які в першу чергу стосувалися різного відношення до християнства. В той час як Ліст відкидав християнство в будь-якому його вигляді, і пропонував теорію арманізма, Либенфельс створював «аріохристиянство», засноване на синтезі вільної герменевтики біблійних текстів і реакційних расово-містичних ідеях.
Спроба аналізу комплексу аріогерманскіх вірувань за гендерним принципом для релігієзнавства може здатися більш цікавою, бо можна стверджувати, що ця ідея, незважаючи на всі доктринальні (теологічні) відмінності фелькіше, є основною для усього  комплекса релігійних доктрин фёлькіше. 
Ця гендерна суперечка бере підставу в релігієзнавчих школах міофлогістів та ритуалістів,  таким  чином, запропонована класифікація може бути прийнята як схема поділу фелькіше-релігій за принципом відношення до патріархату і матріархату.

Мова про цю класифікацію піде в наступному підрозділі нашого дослідження.

0

10

2.3. ГЕНДЕРНЕ  ПИТАННЯ  ФЕЛЬКІШЕ-РЕЛІГІЙ

Ще на самому початку XX в., у німецькомовному релігієзнавстві склалися дві школи, вплив яких поступово зростав і сягнув межі в період нацистської диктатури.
Перша  - це  школа міфологістов, представником якої був Карл фон Шпіс.
Теорій міфологістов дотримувалися В.Шульц, Е.Мудрак, Е.Ценкер та ін.
З точки зору австрійських рітуалістов (О. Хефлер, Л. Вайзер, О. Ферль, Р. Вольфрам, Р. Штумфль тощо), все міфологічні розповіді (оповіді, саги, народні перекази і т.д.), яким міфологісти надавали особливе значення, є не більш ніж як відображення найдавніших культів [33, c.5].
У 1934 році була  видана книга «Таємні культові чоловічі союзи германців», автором якої був Отто Хефлер, вчений, що належав Віденської школі Рудольфа Мукса.
У цій роботі, він зображував раннє німецьке суспільство яке було засноване на існуванні героїчно-демонічного культу померлих, який був поставлений чоловічими союзами до центру усього соціального життя.

На думку вченого, саме цей культ був джерелом виникнення всіх релігійних, етичних та соціально-політичних уявлень в німецькому суспільстві. Саме таємні чоловічі союзи давнини стали прототипами держави та усіх суспільних інститутів. Відштовхуючись від середньовічних європейських сюжетів про «Орду диких мисливців», «диких полюваннях», «набіги масок», він бачив у цих міфологічних подіях відгомін «терористичних» дій таємних спілок, члени яких маскувалися під мертвих, демонів і духів.
Більш того, Хефлер робив майже єретичний для нацистської науки висновок: чоловічі союзи полювали на представниць  матріархату.
Так, за Хефлером, з часом ця боротьба трансформувалася в традицію винищення відьом та чаклунок.
Переслідування відьом було зовсім не притаманним  персам і не злочином католицтва, як про те писав А. Розенберг, та нацистська пропаганда, а була логічною стадією у розвитку суспільства. Більш того, це було споконвічної функцією таємних чоловічих спілок  давніх германців.
Хефлер, на численних прикладах показував, що мотив «диких мисливців» за жінками і відьмами був загальноєвропейським.
Про те, що європейську відьомську традицію слід трактувати саме як відгомін найдавнішого матріархального жрецтва, ще задовго до Хефлера і Мюррея, в 1912 р., говорив відомий історик релігії  Август Хорнеффер.

Якщо Вайзер і Мюррей виправдовували відьом, то Хефлер методично виправдовував їх знищення, поетизуючи таємні спілки нордичних «мерців».
Необхідно зазначити, що питання чоловічих і жіночих спілок викликало пильну увагу в Третьому Райху. Однак, це питання намагалися вирішити виключно в імперському ідеологічному дусі.
Нацистським історикам-релігієзнавцям необхідно було довести нації, що християнство не тільки було єврейською змовою проти арійця, але і довести, що під егідою боротьби з відьмами, церква методично знищувала жінок, як представниць давньо-німецької нордичної спадщини.
Так, цей ідеологічний пафос був доведений до своєї межі, вони стверджували, що середньовічні відьми й чарівники, повинні бути вписані на «криваво-червоні прапори націонал-соціалістичного руху».
За твердженням багатьох істориків, сам Г. Гіммлер «відшукав» у своєму родоводі відьму, яка була спалена на вогнищі.
Франц Зікс який займався діяльністью «зондеркоманди Х», так само зайнявся вивченням цієї теми. Проте висновки, до яких прийшов Зікс, так само суперечили Розенбергівскім та націонал-соціалістичним настановам: «переслідування відьом, прийшли до Німеччини не від етрусків та з Риму, а були давньонімецькім звичаєм» [8, c. 189].
В цілому, розвиток нацистської гендерної проблематики, вираженої в ідеях расової філософії історії, та расової філософії культури А. Розенберга, брала свої витоки від ідей Я. Бахофена.
Бахофен вказував, що прекрасна як Аполлон, нордичниа-полярна культура, є чоловічою, на відміну від середземноморських і семітських культур, які базуються на культі матері, а їх сутність підпорядкована матріархальною і жіночою сутністю Деметри [67, c. 140].
За Рзенбергом, культ матері  є далеким від нордичному духу. Матріархат, на міофлогічном матеріалі, є протилежним  нордичному патріархату: «нордичні клани не визнавали матріархату, а слідували з першого дня свого існуваннязаповідям батьків».

У самому середовищі фелькіше, гендерні розбіжності були не менш гострими, ніж в релігієзнавчих школах і так званої нацистської науки.
Ряд фелькіше-мислителів, спиралися на Едду або Біблію, проте ці відмінності зводили їх до впевненості про початковий  патріархат, тобто буть це Вотаністи, або теоретики дохристиянського нордичного християнства, як це було в арманізме Ліста або ірмінізме Вілігута, аріохристиянстві Ланса, який, вважав жінок мало не істотами з самого пекла, представницями окремої раси, що підкоряються чоловікові-пану.
Г. Вірт, висунув опозиційну і навіть реакційну ідею, для всього табору фелькіше.
Доводячи справжність «Хроніки Ура Лінда», Вірт прийшов до висновку, який суперечив всьому різноманіттю релігійних ідей фелькіше-табору Німеччини.
Так, за Віртом, початкове атланто-нордичне суспільство було суто матріархальним. Народи Арктіди шанували своїх Білих Дам і пророчиць, сприймали жінку як джерело і носительку незбагненною сакральності.
Жінка була для мужніх атланто-нордів граничною цінністю Духа, втіленням Матері-Землі і носієм вищих рятівних істин. Проте, в ході космічної та культурно-символічної деградації, позначився якісний надлом як в світогляді, так і в життєвій практиці усього людства. Матріархальне розуміння буття стало поступатися місцем «патріархально-владно-політичному» мисленню і так званому «Батьківському праву». Це батьківське право прийшло зі Сходу і з Півдня і стало причиною фундаментальної космічної трагедії [15, c.39].
Трагедія Півночі - це фактично трагедія початкового матріархату, який з закінченням величної культури мегалітів (бл. 2000 р. до Р.Х.) поступився місцем більш раціональному, прагматичному строю Батьків (жерців і політичних вождів). Цей якісно новий устрій, порядок патріархату і батьківського права, утвердився у всій Європі і став основною причиною «духовної деградації германців».
Концепція Вірта не приймалася в рядах нацистів і фелькіше з наступних причин: з міркувань авторів «Хроніки Ура Лінда» (як втім і в Шеллінга) виходило, що початковою релігією людства був монотеїзм.
Примордіальний матріархат, здавався нацистським вченим недостатньо героїчним, а початковий монотеїзм - зайве левантийським.
Крім того, визнавши історичну достовірність «Хроніки Ура Лінда», кафедральним бонзам довелося б працювати на Вірта і його проект, заново переосмислюючи усю історію німецької релігії.
Під питання була б поставлена не тільки «германтікознавча» лінія аріософіі (Г. фон Ліст, Р.Д. Горслебен тощо), авторитетні роботи германістів та міфологів, а й  що набагато істотніше – Едда.
За Віртом, ці джерела є пам'ятниками епохи политеістичного патріархату, що витіснили початкову віру атланто-нордів.
Більш того, досліджуючи мегаліти Екстерштайна, Вірт прийшов до висновку, що сама назва мегалітичного комплексу «Ексетрштайн», бере свою назву від інгевонского «еккштан» - тобто материнський камінь. Так Вірт доводив свою теорію матріархату, виходячи з того, що протоєвропейська лексична форма «акка» яка означає слово «мати», вказувала на «міфологічний образ праматері» усіх людей [11, с. 286-287 ].

Карл-Герман, Якоб-Фрісен і Вольфганг Краузе проголосили «Хроніку Ура Лінда» ворожою Німеччини, бо вона  нав'язує германцям чужинецькі життєві установки.
Так, концепція Вірта, не була прийнята не стільки за її науковими висновками, скільки з ідеологічних міркувань; нацистська ідеологія, більш симпатизувала переказам про Вотана та Вальгалу, а принцип фюрерства прямо виводився з политеістичного патріархату.
Варто відзначити, що незважаючи на різке заперечення матріархату як споконвічної європейської традиції, концепція матріархату неодноразово з'являлася і в ряді наукових праць тієї епохи.
Г. Гюнтер, у роботі «Індоєвропейська релігійність», заявляв, що «міфологія Едди - це багато в чому норвезько-ісландське створіння поетів епохи вікінгів», детально розроблена поетами, під час пізньої язичницької та ранньої християнської ери. Згідно з Хойслером, Одін - це новітня ідея «німецької релігійної фантазії», і головним чином, бог війни і бог ватажків вікінгів, воїнів та скальдів.
Поняття Одіна-Вотана з'являється в своїй вищій формі в міфології Едди скоріше як вираження поезії, ніж віри.

  За Гюнтером, вільні землевласники на своїх спадкових володіннях, що складали більшість у німецьких народів, ніколи не відчували культ Одіна або Водана своїм [21, с.9-10].
Жорж Дюмезіль також висловлював подібне попередження. Фігура Одіна-Вотана не належить до індоєвропейської релігійної історії. Він є особливим богом мандрівників-вікінгів, його особистість відбувається з пізнього періоду німецького язичництва, та воно не проливає світло на індоєвропейську релігійність.
Таким чином, ми довели, що запропонована нами гендерна класифікація, не тільки доречна що до дослідження феномена фелькіше, а й має під собою глибоку методологічну базу, зосновану на висновках релігієзнавчих шкіл ритуалистів та міфологістів.

0

11

РОЗДІЛ 3.
           ПЕРСОАНЛІІ ТА  РЕЛІГІЙНІ СИСТЕМИ КОМПЛЕКСУ
                                АРІОГЕРМАНСЬКІХ  ВІРУВАНЬ

З причини різноманіття систем та величезного числа представників фелькіше-табору, в нашій роботі, ми обмежуємося описом чотирьох ключових фелькіше-доктрин.
Це доктрини арманізма Гвідо фон Ліста, аріохристиянство Йорга Ланца, ірмінізм К. Вілігута, та спроба реконструкції атланто-нордичної релігії Г. Вірта.
Такі постаті як Г.фон Лист, Йорг Ланс фон Лібенфельс, Карл Вілігут і Герман Вірт, на нашу думку, відображають (за винятком DGG) і вектори розвитку фелькіше-рухів першої половини 20 століття.
Враховуючи формат роботи, ми опускаємо глибокий пласт релігійних фелькіше - доктрин, що виразилися в русі німецьких християн, німецьких космістів та інших представників комплексу аріогерманскіх вірувань.
Цей розділ присвячений дослідженню фундаментальних основ і принципів фелькіше-релігій.

0

12

3.1. ГВІДО ФОН ЛІСТ: АРМАНІЗМ. АРМАНІЧНИЙ ФУТАРК.

Першим автором, який зв'язав воєдино націоналістичні і теософські елементи, був Гвідо фон Ліст.
Лист з юності захоплювався німецької міфологією. У 1889 році він опублікував роман «Карнунтум», в основу якого поклав версію про те, що на території Австрії ще до римського завоювання існувала високорозвинена германська цивілізація.

Сліди цієї стародавньої спадщини, Гвідо фон Ліст шукав в археологічних пам'ятниках, назвах лісів, річок, пагорбів, пусток, а також у численних легендах, народних звичаях, які продовжували існувати передусім серед жителів сільських районів. У старих рунічних написах і стародавніх символах він бачив докази існування стародавньої німецької релігії. Формуючи та розвиваючи принципи власної міфології, він черпав ідеї, в працях таких авторів, як Макс Фердинанд Зебальдт фон Верт та Хуго Хеппенер.
Починаючи з кінця 19 ст., Лист публікує ряд заміток в газетах та журналах, які були присвячені давньогерманскої праісторії. Так, в 1893 р., він публікує статтю «Сутінки богів» і «Німецькі чари  мефистофелевского циклу», де досліджувався магічний фольклор. Пізніше, Лист публікує романи «Карнунтум» і «Повернення юного Дітріха», присвяченого мотивами насильного звернення тевтонців в християнство. Лист пише ряд п'єс: «Король Внніус» (1899), «Магічний вогонь літнього сонця» (1901), «Золота монета» (1903), які присвячувалися мотивами любові, та обрядам Іванова дня в стародавні часи.
Важливими роботами, в яких оформляються ідеї Ліста, були «Арманеншафт аріогерманців» (Die Armanenschaft der Ario-Germanen), в якому розглядається стародавня культура аріїв, яких Ліст називає «аріогерманцямі».

Наступний труд, що вийшов в 1910 році, був опублікований в Цюріху, як частина серії «Німецьке відродження» під назвою «Релігія аріогерманцев в її езотеризм і екзотерізме (Die Religion der Ario-Germanen in ihrer Esoterik und Exoterik)». У цій книжці досліджується минуле, та приділяється особлива увага аріогерманськой міфології, а також німецьким святам в річному циклі [43, с. 24].
Наступна праця величезного значення  - «Перехід від Вотанізма до християнства (Der Obergang vom Wuotanismus zum Christentum)». В ній  описується про переслідування християнами арманістів, з метою витіснити і знищити його.

У цій роботі, Лист описував як мудрі язичницькі жриці - «Hagedisen» - оголошувалися християнами-місіонерами відьмами (Hexen) і союзниками диявола, а потім систематично переслідувалися і знищувалися. Лист описував як знищували святині Вотана і священні місця Сонячного культу.
Особливий інтерес, представляє робота «Таємниця рун», в якій Лист розробив власну систему стародавньої рунічної мови, яку пізніше  назвуть арманіческім Футарком.
Його останнє дослідження під заголовком "Арманізм і Каббала", містило в собі намір розвинути систему окультних відповідностей між різними об'єктами і якостями фізичного світу.
За Лістом, Північний полюс, був колискою доліхоцефальної, світлошкірої, білявої та блакитноокої прараси, «homo europaeus», «арійців».
Як виявляється з його лекцій про жерців Вотана, Лист вважав, що ця давня релігійна еліта утворила першу аристократію  давніх німців.
На думку Ліста, стародавні тевтонці володіли гностичною релігією, що дозволяла людям проникати в таємниці природи. Основою стародавньої релігії були руни та "Едда", а стародавньою  релігією германців був  саме Вотанізм.

Сенс цієї релігії полягав у запереченні однобокості духовності, що заперечує життєстверджуючі принципи буття.
Вотанізм приміряв в собі духовне й матеріальне, тому, система грунтувалася на метафізичних підставах «двояко-двоєдиної двоїці».
Вотанізм вчив про те, що Бог і світ є протилежностями, але в той же час складають неподільну єдність і, отже, є першим і вищим оформленняем «двояко-двоєдиної двоїці».
Жерці культу Вотана в дохристиянської Німеччини, мали статус  не менш за  дворянство.
Релігійні храми - Хальгадоми, (подоба наукових центрів і монастирів) були житлами жерців Вотана.
В таких Хальгадомах або оселях, розташованих в глибині лісів, мешкали жерці, де вони присвячували себе не тільки духовним практикам, але також вивченню астрономії, природних наук і лікуванню, а також історії, співочій майстерності і всьому, що пізніше називалося «шляхетним вихованням [43,с. 24].

Священство Вотана володіло великими астрономічними і медичними знаннями, якими воно займалося поряд з іншими науками.
Співаки-поети були справжнім священством культу Вотана, і утворювали ордени бардів і скальдів, саме вони переказували стародавні знання з вуст в уста, які дійшли й до наших днів.
Термін "арманізм", яким Лист визначив давню ієрархію, сходить до його адаптації тевтонського міфу викладеного Тацитом в "Германії".
Згідно фон Лісту, стародавнє німецьке суспільство поділялося на три класи, або касти: 1) інтелігенція (Lehrstand), 2) воїни (Werhstand),  3) селянство (Nahrstand).
Цей кастовий розподіл він порівнював із описаним у Тацита поділом германців на три групи: Hermionen (або Armanen), Istvaeonen і Ingvaeonen [44].
Ця ієрархія послугувала Лісту моделлю для подальших соціально-політичних побудов. Він германізував слово "Герміони", перетворивши його в "Арман", маючи на увазі спадкоємців Короля-Сонце, а їх лад визначив терміном "арманізм".

Лист вказував на двох'ярусну систему екзотеричного та езотеричного навчання. Екзотерична доктрина (вотанізм) передбачала популярну форму міфів і притч, призначених для нижчих соціальних класів, а езотерична доктрина (арманізм) мала справу з таємницями знання і обмежувалася  містичним знанням з вищого кола.
Як зазначає А. Кондратьєв: «Якщо вотанізм - це, «нордична міфологія», залишки релігії і звичаїв простих північнонімецьких селян, то арманізм - це релігія духовної еліти, яка навіть в самий темний час забуття стародавньої Віхінай, залишалася вірна Єдиної Релігії.
Це були як би дві руки єдиної прарелігії, «вища» та «нижча» міфологія »[31].

Християнізація німецьких земель привела до того, що нордичні звичаї і культи колишніх богів були віддані забуттю. Проповідь любові і милосердя до ближнього порушила суворі арійські правила та послабила дух народу. Нові духовні спільноти знищили старі родові союзи, організовані за етнічним принципом.
Все це було зроблено для того, щоб привести незалежних і войовничих нащадків аріїв до покори чужої їм культури. Повільно, але вірно цей процес сприяв їх повному підкоренню.
Гвідо фон Ліст і його послідовники стверджували, що діяльність місіонерів почалася зі знищення правлячої верхівки «Арманеншафт». У першу чергу були зруйновані святині, оскільки саме вони були не тільки освітніми та релігійними, а й політичними центрами. Це призвело до загибелі священних основ, на яких стояла німецька віра [24, с. 97].

Нова віра називала стару "знаряддям Сатани". Залишених храмів сторонилися як "замків Антихриста"; чутка перетворила королів-жерців в чаклунів, руни - в знаки чародійства, древні свята - в шабаші. Ті, хто залишався вірним старим релігії батьків, були спалені як єретики та відьми.
Лист стверджує, що церковна проповідь любові і милосердя розхитала суворі євгенічні правила «старої арійської сексуальної моралі».
Нарешті, позбавивши переможених германців всіх релігійних можливостей і шляхів до освіти, вдалося перетворити їх на рабів [19].
Багато храмів і капищ не були зруйновані остаточно, а перейшли під заступництво церкви.

Народна традиція була в меншій мірі порушена змінами. В назвах селищ збереглося ім'я Вотан, а в назві міста Фрайенбург Лісту бачилася згадка про  Фрейю.
Так створювалася своєрідна містична карта Німеччини і Австрії, що відроджує язичницькі корені і сприяла зміцненню віри в дивну та містичну могутність цієї землі.
Лист вважав, що королі-жерці усно передали своє знання раббі з Кёльна в VIII столітті для того, щоб уберегти його від нової хвилі християнських переслідувань. Раббі приховали ці таємниці в каббалістичних книгах, які помилково були використані як тексти,  як що представляють єврейську містичну традицію.

Тамплієри, гуманісти, каббалісти і розенкрейцери опинилися зарахованими  в уявний ряд, що простягається від сучасних арманістов, до переслідуваних давніх  королів-жерців.
Згідно фон Лісту, арійська давня мова, не бере своїх джерел  ні від якої іншої мови, тому що вона сама і є первинна мова.  Різні стародавні  мови – це лише образи давньоарійської мови, а саме  німецька мова, зберігала прадавню мову аріїв   в більш-менш в натуральному , чистому вигляді [43, c.26].
Особлива заслуга Ліста полягає в розробці та «реконструкції» стародавньої німецької мови.

Необхідно визнати, що Лист був піонером окультного читання рун, оскільки він першим пов'язав рунічний алфавіт з рунічним заклинаннями Вотана в "промовах Високого".
Лист супроводжував кожен вірш Вотана особливою руною, додавши також її окультний зміст і остаточну формулу заклинання. Передбачалося, що ці окультні смисли і формули складають основний зміст знову відкритої релігії  «Вотанізм».
Відмінність Футарка Арманів від класичного, полягає в тому, що стрій фон Ліста містить лише вісімнадцять рун: інші шість знаків старшого ладу були відкинуті Листом як більш пізні. Друга риса: кожна руна нового Футарка жорстко прив'язана до одного з так званих «заклинань Одіна», що містяться в Старшій Едди.

0

13

3.2. АРІОХРІСТІАНСЬКА  ДОКТРИНА ТА  РАСОВИЙ  ГНОЗІС
                                     Й. ЛІБЕНФЕЛЬСА

Аріософія в первісному значенні - «мудрість аріїв», синонім поняття «індоєвропейська релігійність». У вузькому сенсі - вчення Йорга Ланца фон Лібенфельса, названа ним «расовокультовой релігією» (Rassenkultreligion) і мала наукове продовження в особі розробленої Лібенфельс «теозоологіі».
  Офіційна дата народження Лібенфельса - 19 липня 1874 року.

У 1893 році Ланц був ченцем абатства Святого Хреста Цистеріанського ордену. Тут він виявив чималі знання в Біблії, традиціях і мови Близького Сходу.
Однак світогляд Ланца дещо відрізнявся від традиційних католицьких поглядів. Він дуже рано став надавати вигляду «зла» тваринну напівлюдинну природу.
Під впливом соціал-дарвинистських творів, він схрестив расистські ідеї з уявленнями про «добро» і «зло», які Ланц почерпнув з гностичних доктрин.
27 квітня 1899 Адольф Ланц покинув монастир, після чого став активно цікавитися німецьким минулим.

Либенфельс зайнявся активною письменницькою діяльністю та писав статті для різних націоналістичних і соціал-дарвинистских журналів [9, с. 70].
Починаючи з 1908 р., Ланц-Либенфельс став фактично єдиним автором майже всіх номерів  відомого на той час журналу «Остара».
У розумінні Ланца, «Аріософія є найдавніша релігія, з якої походять усі інші релігії. Всі вони були в основі своїй чандалоборчою аріософією, оскільки вони проповідували втілення Бога в арійців».
Теозоологія – це висунутий Ланцом фон Лібенфельсом проект науки, покликаної за допомогою аналізу давніх (насамперед - біблійних) текстів, а також даних палеоантропології, біології, психології та інших наук, підтвердити давню аріософськую расову релігію.

В стилі критичних висновків ліберальної теології, Ланц проголошує, що Біблія, як Священний текст арійців, спотворена пізнішими втручаннями, і це підтвердження він обґрунтовує саме на висновках біблеїстики.
Либенфельс приходить до висновку, що ключові закони Біблії – це чистий пам'ятник аріософської давньої мудрості,  що зводяться до «арійської заповіді Родолюбія» (das Gebot der geordneter arischen Artliebe), та «укладає в собі весь сенс християнства, та весь зміст початкової релігії давніх Аріїв »[31].
Ланс спирається на численні археологічні відкриття, які «підтверджували» факт доісторичного існування «звіролюдей», адже знайдені палеонтологами та археологами мавпоподібні рештки «напівлюдей», тодішні вчені умовно назвали рештками «мавполюдини».
Саме цей дивовижний синтез висновків біблеїстики, археології, палеонтології і расових доктрин, і породив феномен аріохрістіанства, засновником якого став Йорг Ланс фон Лібенфельс.
Відповідно до теорії Лібенфельса, останні сотні тисячоліть людина не прогресує в своєму розвитку, але йде по шляху стрімкої деградації.
Тотемізм, фетишизм, Боги племін  (Stammesgott), або особистий Бог - продукт деградації більш давніх вчень про Бога, а зовсім не їх початкова форма, що ясно усім мудрецям що вірно зрозуміли  міфології усіх народів світу.

У 1903 році Ланц оприлюднив статтю в журналі, присвяченому вивченню Біблії. Вона називалася «Anthropozoon biblicum» і представляла собою дослідження минулого за допомогою його ранніх теологічних і наукових гіпотез.
Спираючись на «свідчення» Біблії, та таких авторів як Лукіан, гностик Юстин, Оріген, Страбон,  Гомер, Геракліт,  Філон Олександрійський та Платон, він прийшов до висновку, що стародавні античні цивілізації зберігали в таємниці все, що пов'язане з сексуальністю оскільки все, що відбувалося в цій області - відбувалося в межах оргіастичних ритуалів. Він також переконався в тому, що принципова локалізація цих культів пов'язана з Близьким Сходом.
За реконструкцією Ланца, в Біблійному тексті міститься історія дегенерації пра-народу, який, в найдавніші часи, спілкувався з Теозоем (Верховним Богом) та Електрозоямі (прислужникам Богу ангелами).
Цей пра-народ ухилився від праведності, вступаючи в гріховний зв'язок з драконоподібними  двоногими Демонозоямі. В підсумку на світ з'являлися Бастардо-антропозоі - антропоморфні мавпи, що іменовані в Біблії «удуму», з якими люди, практично усю історію людства вступали в содомський гріх.
У 1903 році, Ланц опублікував основний корпус своєї доктрини. Сама її назва (Теозоологія або Гримаси Содома і Електрон Богів) свідчить про гностичноу природу думки Ланца. Книга відтворювала гіпотезу розгорнутої схеми біблійної інтерпретації, яка охоплює обидва заповіту.

Метою першого розділу була спроба зрозуміти природу і походження пігмеїв. Чотири глави, під назвами Gaia (земля), Pegu (вода), Руг (вогонь), і Aither (повітря) описували царство сатани, та розповідали історію першого пігмея на ім'я Адам, що породив расу людино-звірів (Anthropozoa).
Ланц використовував своєрідний  принцип перекладу; згідно з ним, слова «земля», «камінь», «дерево», «хліб», «золото», «вода», «вогонь» і «повітря» все означали напівлюдину, а дієслова «називати» , «бачити», «знати» і «приховувати» означали «лягати  з» (вступати в статеві стосунки).

Відповідно до Ланца, основним сюжетом стародавнього життя, був пошук і виховання коханців-пігмеїв (Buhlzwerge) для гріховних сексуальних розваг.
Тому, основна мета Старого Заповіту виглядала як попередження для  обраних людей (арійців) про наслідки цієї практики.
Заради припинення роду Демонозоев і гомінідів, верховний Теозой расово-містичної арійської релігії (Яхве) дарував своїм нащадкам заповіді щодо збереження чистоти роду і любові - до братів за расою, а усю Біблію - необхідно розглядати як зведення найдавніших арійських расових законів [31].
Ланц стверджував, що расова релігія проповідувалася та активно практикувалася в стародавньому світі. На його думку, Мойсей, Орфей, Піфагор, Платон та Олександр Великий були її прихильниками.
Німці познайомилися з аріософською традицією в внаслідок місіонерських дій Вульфіли.

Вульфіла переклав Біблію на мову готів та звернувся з проповіддю до німецьких родів. А придушення аріанської єресі пов'язується Лібенфельсом з перемогою прихильників тваринних  культів.
Тому, дотримання німцями євгенічних правил, гарантовано підійме їх до рівня первісної  чистоти що була закладена у людину Богом.
Есхатологія розглядається Лібенфельсом виключно з точки зору расового гнозису.
Отже за Лансом, життя людини ніколи не було так убогим як сьогодні,  бо демони наступають, а дикість «звіроподібних людей руйнує основи культури» [19].
Перетлумачуючи Біблію, Ланц каже: «царство Боже, всередині нас», тому, Ланц бачить тіло людини - чистим храмом раси. Порятунок - у расовій гігієні, турботі про расовий  спосіб життя, мислення і дії [42, c.162].
В апостольському вченні XVI кажуть, що людство зазнає випробування вогнем в кінці днів своїх.
Але за Лібенфельсом, усі нащадки Содома, усі мавпоподібні, згорять у вогненній печі своїх порочних зв'язків. Апокаліпсіс - це так званий есхатологічний «суд» - означає «поділ», (расовий) «відбір».
Грунтуючись на селекційних досягненнях землевласника Решетнікова з Пермі, Либенфельс, мріє про селекційне очищення німців та фризів, для виведення чистої раси.
Таким чином, за Лансом, Царство Бога може бути досягнуто лише втручанням в статеве життя. Неповноцінні повинні знищуватися, а саме - шляхом кастрації та стерилізації.
Зазначимо, що расові фантазії Лібенфельса, так чи інакше втілилися в селлекційних будинках SS, в рамках програми «Lebensborn».

Початкові «арійці» втім як і самі Боги, за Ланцем, мали надможливості,  таємниця яких крилася в особливому електричному полі яке виробляли їх тіла.
Покоління богів, за Лансом, існувало як найбільш рання і вища форма життя (Theozoa), абсолютно відмінна від Anthropozoa, родоначальником яких став Адам.
Ланц припустив, що ці божественні істоти володіли незвичайними чуттєвими органами, призначеними для сприйняття і передачі електричних сигналів. Подібні органи наділяли їх власників потужної здатністю до телепатії і всемогутністю, але пізніше вони атрофувалися в рудиментарні гіпофізарну і шишковидну залози, і це сталося завдяки схрещуванню племені  від бога зі звіроподібним.
Ланц допускав, що загальна євгенічних програма, могла б повернути ці здібності арійцям, як найближчим спадкоємцям божественного племені.
Ланц стверджував, що сліди священної електронної могутності ще присутні в старих князівських династіях Німеччини. Ці сім'ї можна було вважати найближчими живими спадкоємцями стародавнього божественного племені.

Отже, на підставі вивчення Старого Заповіту, стародавніх писань, творів античних авторів і досягнень ряда сучасних Ланцу наукових гіпотез, перетлумачених їм на свій лад, він прийшов до наступного висновку: «Містерія Старого Заповіту розкрита»; сенс і зміст «Заповіту» полягає в необхідності винищення звіролюдини,  та в селекції більш високорозвиненої нової людини.
Саме це підіймає Біблію на величезну висоту у порівнянні з усіма іншими писаннями і пояснює, чому Біблія змогла стати і чому вона назавжди залишиться основою світової релігії.

0

14

3.3. ІРМІНІЗМ  ТА  КРЕСТІАНСЬКЕ  ВІЗІОНЕРСТВО К. ВІЛІГУТА.

Карл Марія Вілігут народився 10 грудня 1866 року в Відні.
Вілігут мав намір відновити початкову проторелігію германців. «Ірмін-сагою» називалася таємна традиція роду Уліготіс, яка оповідала про сім епох в історії людства [10, с. 90].
Вілігут представився спадкоємцем німецьких королів-священиків, вигнаних християнством. На доказ своєї правоти, він апелював до геральдиці, демонстрував свій герб із зображеними на ньому двома свастиками, а також стверджував, що корона його роду знаходиться в Гоцларе.
Вілігут заявляв, що його дід володів потаєними знаннями рун.

Саме від нього пішла таємна сімейна традиція, яка остаточно була оформлена його батьком у 1890 році.
Ця традиція полягала в тому, щоб декламувати  деякі шаблонні вислови, в яких були закладені давні знання. Важливою у цій традиції була інтонація проголошення фраз, саме інтонація повинна була дозволити осягнути усю глибину прихованих в цих фразах таємниць.
Спираючись на бачення своєї родової пам'яті, Вілігут описував релігійні практики, військову організацію та закони стародавніх германців в термінах, підозріло близьких раннім одкровенням Гвідо фон Ліста. Крім цього Віллігут стверджував, що Біблія в дійсності спочатку була написана в Німеччині, він пов'язував її з ірміністской релігією, що відрізняється від культу Вотана і багато в чому протилежного йому; в ній молилися німецькому богу Krist, згодом запозиченого християнською релігією і перетвореного на  Христа.
17 червня 1928 Вілігут ознайомив Вернера фон Бюлова з одним зі своїх пророцтв, які він називав «хальгарітамі». Це «пророцтво» багато в чому нагадувало сагу «Кембрій», яка датувалася 4-5 століттями нашої ери і описувала багатство втрачених давньоарійських поглядів. У ній розповідалося про кімбрів (цімбрів) - народі Віліготов, що проживали в свій час на території теперішніх Тіролю та Баварії.
Рід Кемберов (Кімбр, цімбрів) був спадкоємцем стародавніх сутностей аса, а саме слово «Кімбр» перекладається не інакше як «паростки аса». Їх називали ще «дітьми світла». Перелом у долі дітей світла стався, коли вони стали укладати шлюби з «дітьми каменю». Результатом стало, що «діти світла» повністю олюднилися і стали приземленими, матеріальними. Інша «хальгаріта» розповідала про розвиток окремих «дітей світу» і подальшому їх поширення серед людства. Їх олюднення проходило в кілька етапів.

Вілігут заявив, що початковою релігією німецьких народів був не «вотанізм», але щось, що він називав «ірмініческім крістіанством».
Тут Вілігут дотримувався ідеї що висловив  Гвідо фон Ліст, згідно з якою «арманізм» (одного кореня з «ірмінізмом») був езотеричним попередником і культурним фоном більш екзотеричного «вотанізма».
Вілігут, на відміну від Ліста, вбачав спадкову ворожнечу між «ірмініческім крістіанством» і «вотанізмом» [72, с. 13].
Для Вілігута «вотанізм» втілював в собі всі ті язичницькі теологічні і міфологічні аспекти Едди та інших стародавніх джерел, які здавалися йому «чужими» та «мерзотними». Це подання ясно виражено в «Шепоті Gotos - рунном знанні». Хоча відмінності між вотанізмом і ірмінізмом підкреслювалися і раніше, але до того вони ніколи не виражалися в категоріях антагонізму.
На думку Вілігута, ірмінізм - релігія, створена заради позбавлення Дітей Світла, а сам порятунок названо «Планом Крістури», тобто планом Майстера Кріста, безплотного, і найдавнішого духу, що знаходить вірних апостолів у різних Христах, що живуть серед людей.
Одним з таких Христів був згаданий вище Бальдр-Крестос, лінія життя якого викладена в родовому переказі езотерика Карла-Марії Вілігута.
К (х) рестіанство підносить себе як "релігія звільнення", тобто як релігія, яка прагне скоротити матеріальну сторону, допомагає піднятися над земним життям (в даному випадку за рахунок скорочення періоду природного розвитку "людей каменю"), що повинно допомогти піднятися людям на новий духовний рівень.
Вотанізм, визнає, що Творіння, перш за все на нашій землі, не є і не повинно бути якоюсь "юдолью" страждань, що тіло не є темницею для душі, а було створено божеством для радості і реалізації творчих можливостей »[10, с. 289].
Крестосом, або у зміненій формі Кріст, армани називали свого верховного магістра. План вищого розвитку людства, який походив з Первинного Права Синів Світла і існував протягом тисячоріч, носив назву Кріст-Ур.
Хрест - ОС і Кріст-УР перетворюється за допомогою частки «ОС» в ім'я вищого Бога ірмінів - Бальдра і в імені Кріст-Ура - в пророцтво, яке по звершенні плану Кріст-Урів повинні виконати Діти Світла, щоб повернутися в свій початковий духовний стан.
Ключем до розуміння цих явищ, є «хальгаріта» № 6119, в якій розповідалося про шлюбні закони встановлені королем Фроді.
Народжений від прекрасної Нани, нащадок ірмінів - Бальдур, прийшов у цей світ. Щоб відновити зневажені закони Фродо, і виконати план «Крістури».
До народження Бальдра більшість земних людей кам'яного століття було розселено між групами нащадків ірмінів.
Сини Світла перевершували земне людство своєю здатністю до самотворення, до породження споконвічного права. Сини Світла відрізнялися від звичайних земних людей, для яких вони були справжніми «Богами».
Притаманні їм (в силу їх високого походження), надлюдські здібності, зробили Дітей Світла володарями звичайних людей кам'яного віку. Діти Світла були схильні до перманентного зловживання своєю владою.
В силу цього вони нескінченний час діяли всупереч розвитку людства настільки успішно, що загальному плану Творіння було необхідно урізати і обмежити їх в їх можливостях. Ось звідси й походить завдання Бальдра-Крестоса.
Саме Бальдр відкрив людям, що ті дуже легковажно втратили своє давнє право самим вирішувати свою долю. Крім цього він проголосив, що відтепер «діти світла» самі повинні підкорятися земним законам, які поширювалися і на простих людей.
Для «дітей світу» ця звістка стала жахливою новиною. Вони побоювалися остаточно втратити останні зі своїх здібностей, що дісталися їм від Кімбрів.
«Діти світла» були переконані, що нововведення призведуть до їх остаточного зникнення як виду. А збереження старих законів залишало можливість повернути собі минулу велич.
Заборона на використання своїх давніх здібностей сколихнула хвилю незадоволеності серед аса. Майже всі вони стали вотаністамі.
Таким чином, титанічний план Бальдура, не збувся. В Госларе в одному з найбільших ірміністскіх міст, спалахнув конфлікт між непохитними прихильниками «старого укладу» і Бальдуром-Крестосом.
Конфлікт привів до збройної боротьби. Вотаністи узяли штурмом резиденцію Бальдра і полонили його. За наказом ватажка вотаністов, Бальдра розіп'яли. Але розп'яття проходило не на хресті,  на руні «ман».

Після розп'яття, в нього було випущено безліч стріл. Знущання полягало в тому, що саме ця руна не відкрила свого значення вотаністам. Саме тому вони приписали собі факт її пізнання.
Вілігут відомий не тільки своїми хальгарітамі і спалахам «родової пам'яті», а й створенням власної рунології.
Роз'яснення його власної ринології, Вілігут дає в «Шепоті Gotos - рунном знанні» (1934).

Його рунологія заснована на  центральному уявленні про космічне звернення Духа-Енергії-Матерії. У ньому Вілігут бачить космос динамічним, але з тим і незмінним. Космос постійно діє за одними законам. Зміна - це образ світу для людських істот, що стоять на різних рівнях розвитку, і тому бачать світ, який постійно змінюється [72, с. 21].
Сутнісним для розуміння рунології Вілігута є уявлення про два різних типа перебігу - вертикального та горизонтального, пересічним в центральній точці. Горизонтальний струм - це течія матерії, яка надає імпульс до форми і до життя. Це так звана tel-руна, розглянута як жіночність в належності до Землі, Матері. Вертикальний струм - Духовний,  саме він забезпечує творчий принцип.
У перехресті цих двох струмів виникає свідомість, форма і життя, і звідси бере початок Буття Духа в Матерії, зародження єдності, представленого руною Not. Цей знак відзначає поворотний момент Необхідності.

Так званий «Ірмін-хрест», який використовується Вілігутом, інакше ілюструє цей процес, у формі чотирьохполюсних моделі:

http://s42.radikal.ru/i098/1204/cc/19c128e9f68d.jpg

Центральні поняття традиції Вілігута - Got / Gotos і Al. Обидва вони належать до фундаментальних принципів світобудови, і є загальними закономірностями як часу і простору, так і свідомості. Можна припустити, що якщо Al - це якась «предструктура», існуюча безумовно і «сама по собі», що є «пасивним середовищем», то Got - деякий першопринцип що творить, активний елемент, який існує за допомогою власної волі.
Поняття «Got», краще за все буде перекладати як «Божество». Якщо порівняти біблійного Бога і Got традиції Вілігута, можна помітити, що останній майже зовсім не проявляє себе у вчинках.
Al можна перекладати як «Космос», «Всесвіт».
Таким чином, викладена як можна більше стисло традиція Вілігутів, заявляє про існування прімордіального крістіанского світу, що володіє планом людського піднесення, еволюції.
Представники цього світу називаються «Ірмінами», а ті, хто протистоїть їх плану схрещування - «Вотаністамі».

0

15

3.4. РЕКОНСТРУКЦІЯ АТЛАНТО-НОРДИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ
                                              Г. ВІРТА

У Голландії, Г. Вірт був головним натхненником молодіжного руху  «Landbond der Dietsche Trekvogels». Це голландський аналог більш відомого німецького співтовариства «Wandervoegel», - руху «Перелітних птахів», співпрацювати з якими Вірт почав ще в Лейпцигу (1908).
На відміну від німецьких фелькіше, Вірта не приваблювала «необуддистська» концепція Блаватської, так як в там він побачив чергову спробу антінордичного духу затвердити «Світло зі Сходу» замість «Світла Півночі».

Свій метод дослідження сакральної символіки, Вірт позначав за допомогою типового для фелькіше неологізму «Urgeistesgeschichte», що можна перевести як «найдавніша історія Духа», «історія виявлення Духа в давнину» або «найдавніша історія духовної традиції».

Професор Герман Вірт, в 1928 році, оприлюднив книгу «Походження людства», в якій явно були присутні відсилання до робіт окультистів ордена Нових тамплієрів і Гвідо фон Ліста.
На його думку, на зорі зародження цивілізації, існували лише дві раси. Північна, або нордична, відрізнялася підвищеною духовністю, в той час як південна (гондванична), цілком перебувала у владі низовинних інстинктів. Сучасне людство являє собою суміш цих двох початкових родів і відповідних їм якостей.
Г. Вірт прийшов до висновку, що Біблія є більш пізніший переказ знання нордичного людства. Саме від арійців, жителі Ізраїлю навчилися усьму, що вміли, а потім знищили першоджерела [24, с. 263].
Аналізуючи ряд міфів і переказів, Вірт приходить до висновку про те, що близько 40. тис. років тому, існувала стародавня космічна прарелігія, ареалом якої була практично уся Європа.
Пізніше ця релігія поширилася на Близький Схід, Північну Африку, Аравію-Ханаан, таким чином, в 3-му тисячолітті, до н.е., люди що мешкали в Західній Європі та Близькому Сході, мали приблизно одні й ті ж релігійні уявлення.
Протосемітская релігія, яка зверталася до «Батька-неба», «Божественної матері», «матері землі» і «сина Бога», була усього лише відгуком прарелігії Західної Європи, культовим центром якої були скелі Екстернштайна [11, с. 288-289].
У 1933 р., Вірт оприлюднює «Хроніку Ура Лінда», яка представляє собою давню фризьку сімейну хроніку.
Вірт презентував «Хроніку Ура Лінда» як «Найдавніший Заповіт Півночі», відмінний від близькосхідних заповітів, які, на його думку,  були сутно чужими що до  традиції германців і атланто-нордичномї спадщині пращурів.

На думку Вірта, зміст « Ура Лінди» - це переказ, що належить до дуже глибокої праісторії, досягаючи раннього кам'яного століття. Приблизно 5000 років тому германці сповідували свою споконвічну віру, сильно відмінну від порівняно недавньої традиції епохи Едди.
Ця найдавніша віра атланто-нордів була монотеїстичною.

Верховним Богом визнавався Вральда. У «Стародавньому навчанні», що є одним з найважливіших теологічних розділів «Хроніки Ура Лінда», про Бога Вральду говориться наступне: «Вральда є найдавнішим за всіх, понад усякої давнини, бо Воно створило всі речі. Вральда є все у всьому, бо Воно вічно і нескінченно [15, с.86].
У хроніці, розповідається про первісні міграції раси атланто-Норді, про загибель їх столиці - Атланда, про космічні повороти Колеса Кродера і про початковий арійській матріархат.
Хроніка оповідає про своєрідний расогенез, тобто про раси, що відбулися від трьох Дів (Ліди, Фінди та Фрейі), що вони є не тільки дочками андрогінного Бога- Вральди але і Матерями-прародительками усіх народів.
Згідно з «Хроніокю Ура Лінда», осередком усіх бід та страждань вільного, світлого та шляхетного  народу Фрейі - є певні цикли Колеса Кродера, яке складається з шістьох променевих секторів, кожен з яких поперемінно сходить униз та піднімається нагору. Цим викликані ритми світової історії.
Крім того, всупереч багатьом германістам свого часу, Вірт не вважав, що святі тексти німецькоі Півночі (Едда) могли б також підійти на роль «Найдавнішого Завіту», яку він залишав виключно за «Хронікою Ура Лінда». Вірт вважав, що ця хроніка цілком переосмислює і навіть, в деяких моментах, «руйнує германістику Едди».
Згідно Вірту, початкове атланто-нордичне суспільство було суто матріархальним. Народи Арктіди шанували своїх Білих Дам і пророчиць,  суспільство сприймало жінку як джерело та носительку незбагненної сакральності.

З часом, матріархальне розуміння буття поступилося місцем «патріархально-владно-політичному» мисленню (maennerrechtliches machtpolitisches Denken) і т.зв. «Батьківському праву».
Це батьківське право прийшло зі Сходу і з Півдня і стало причиною фундаментальної космічної трагедії. Затвердження патріархату, стало епохою «духовної деградації германців».
Для «Хроніки Ура Лінда» принципово те, що, один раз почавшись, творіння світу не може бути зупинено. Мир діється постійно. Це вічна динаміка перетворення, космічна літургія та вічна трансформація, мало чого спільного має з «творінням» в сенсі іудео-християнства.
Тут немає ніякого сумного розриву між світом абсолютним і світом відносним. В первісному розумінні давніх фризів, саме тут і здійснюється вічна містерія календарного кола - «проста благородна космогонія арійської початкової віри».

Вірт казав про священні цикли космічного Року, відведені динамікою чотирьох круціальних точок: це два Рівнодення і два Солнцестоянія. Протягом календарного Року Космічний Рятівник рухається по колу, зупиняючись в цих чотирьох точках і постаючи в різних образах: в образі Дитини, Чоловіка та Старця.
Потім Спаситель зазнає мук на Дереві (Хресне Древо, що дає пізнання рунічної Мови) і відроджується в точці Зимового сонцестояння, отримуючи свій священний знак - руну Мадр (Людина, здіймає руки до неба).

За похованням і сходженням у Пекло з неминучістю слід відродження, набуття Вічності і тіла слави, що дає не по заслугах, а з великої Благодаті Сина Божого і Спасителя («Кродера»), Який «Своїм сходженням до Аду (decensus ad inferos) і, сонячною  та підземною подорожжю визволив від смерті усіх - хрещених і нехрещених, християн та нехристиян ».
У реконструйованої Віртом календарної теології народів Півночі, ми зустрічаємо не одного, а відразу трьох Рятівників. Вчений каже, що в найдавнішої культової символіки атланто-нордичної раси було як мінімум три архетипу, три класичні форми, що відображали образ Сотера - і форми ці зароджувалися від календаря, що був центром усіх ритуалів [34].
Перший Рятівник з'явився в Північ. Це - Рятівник Зимовий, образ Юла. Він зображується із піднесеними руками у вигляді руни Мадр. Це - «гусячі лапки», Людина Зимового Солнцестоянія. Потім, в Літній Сонцестояння, був інший Спаситель - Небесний Цар з витягнутими в різні боки руками (+), ідентичний розколотому навпіл Року.
Але потім був і Третій - Рятівник який страждає, Вмираючий, Людина з опущеними руками.

У германців, цього Третього Посланця звали Тюром або Улльром. Він же - Тіу, , Дьяус, Деус і т.д. Руки Його, опущені вниз, були руками «смирения».
В одному випадку, ми маємо тут якесь дивне дохристиянське Одкровення про троїчность Бога, що по Вірту, було джерелом не тільки християнського богословія, але також і більш давньої релігії вотанізма.
На думку самого Вірта, єдиним засновником атланто-нордичної релігії може бути тільки Сам Спаситель, зрозумілий не як якась історична особистість, але як позачасова фігура Сина Божого, який увійшов у Час, щоб в ньому померти і воскреснути. Для Вірта Рятівник - це Розіп'ятий на Космічному Хресті полярно-райський нордичний Кродер. Це - прийшов з далекої Гіпербореї Архетип Вічного Повернення. Завдяки Спасителю здійснюється містерія Зимового сонцестояння, виповнюється давне буття , трансформуючись таким чином в нове.

Початкова, чиста, «донікейської» віра в Христа була, на думку Вірта, відгуком найдавнішої атланто-нордичної віри у Спасителя, що зберігалася в культовій символіці народу протягом наступних століть.
Таким чином, для Вірта від реконструкції ключовою міфологеми космічних циклів, залежало не тільки майбутнє германців, але також і вірне розуміння християнства.

0

16

РОЗДІЛ 4.
                      РЕЛІГІЙНІ ОБРЯДИ ТА  ПРАКТИКИ ФЁЛЬКІШЕ.
         ТРАНСФОРМАЦІЯ ФЕЛЬКІШЕ-ДОКТРИН В РЕЛІГІЙНІ ПРАКТИКИ
                                                ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ

Приступаючи до опису релігійних практик та обрядів фелькіше, варто зазначити, що у своєму дослідженні ми лише стисло торкнемося матеріалів що описані в доступній нам російськомовної літературі.
Цей розділ буде присвячений двом історичним етапам розвитку та становлення фелькіше:
1) донацистській період;
2) період Третього рейху.
На думку автора, особливий інтерес представляє саме період Третього рейху, в якому, незважаючи на ідеологічний тиск, під патронатом СС відбувалося формування орденської ерзац релігії, серед засновників якої були вже відомі нам Г. Вірт та К. Вілігут.
Особливий науковий інтерес представляє традиційний момент поділів на вищу і нижчу міфологію. Саме за цією схемою і будувалася загальна «аріогерманська» (тевтонська) релігія Рейху, та орденська релігія присвячених в СС.
В історичній літературі присвяченій Третьому Рейху, а так само у висловлюваннях партійних та громадських діячів, можна знайти величезний матеріал, що підтверджує факти конфронтації ідеології Рейху і фёлькіше.
Безсумнівно, спираючись на історичну базу, ми побачимо, що деякі представники фелькіше зазнали тиску і навіть репресій, а ряд організацій фелькіше були або заборонені, або гармонійно влилися в партійно-ідеологічну структуру Рейха, тим самим втративши права вільно  розвивати свої містико-езотеричні доктрини.
Мета даного розділу, вказати на ті факти, що в цілому, стиль мислення фелькіше, був гармонійно інтегрований в нацистську ідеологію, а окремі представники фелькіше табору, прийняли активну участь в розробці імперської ерзац-релігії.

0

17

4.1. ОБРЯДИ  ТА РЕЛІГІЙНІ  ПРАКТИКИ  ФЕЛЬКІШЕ  В
                                       ДОНАЦІСТСЬКІЙ  ПЕРІОД.

Одним з найвідоміших обрядів описаних в науково-популярній літературі, є обряд проведений Г. фон Лістом 24 червня 1875
Так, біля руїн римського міста Карнунтум, в 1500 літню річницю перемоги германців над римлянами, був проведений перший закритий ритуал під керівництвом фон Ліста. Ритуал був проведений за допомогою культового розпалювання вогню, і похованням восьми винних пляшок у формі свастики під аркою Язичницьких Воріт.
Творці неогерманскіх ритуалів багато в чому покладалися на свою інтуїцію. Продуктом такого інтуїтивного візіонерства став рух рунічних йогів, що виник у надрах руху фелькіше як німецько-орієнтований рух  лебенсреформеров.

Так, Фрідріх Бернхард Марбі (1882-1966) заснував містичну школу окультизму рун, яка підкреслювала їх корисні, та цілющі властивості.
Марбі вважав людину чутливим приймачем і передавачем космічних хвиль і променів, чия специфічна природа і дія залежали від впливу планет, земного магнетизму та властивостей ландшафту [19].
В рамках цієї макро-мікрокосмічною моделі, Марбі розглядав руни як схеми рухів тіла, які повинна зробити людина для того, щоб покращити сприйняття цих космічних впливів.
Одним з найцікавіших мислителів рунної йоги був Зігфрід Адольф Куммер (1899-1977), який розробив методику рунічних вправ, яка потім стала основою школи «Руна» - громади німецьких йогів, створеної ним в 1927 році.
З 1932 року куммеровская школа «Руна» об'єдналася з літньою школою Беренштайна.
Нова рунойогіческая громада мала в своїй власності п'ять гектарів землі. Там були побудовані німецькі Хальгадоми, а «чисті германці», що приїжджали туди, займалися рунічної йогою, співали йодлери, слухали лекції з сакральної символіки і астрологи [31].
Вся суть рунічних вправ полягала в роботі з енергією Одем, проте в залежності від напрямків рунічних шкіл, природа цієї енергії розумілася по-різному.
В роботах одних рунойогов Одем розумівся як щось родинне магнетизму, інші ж, перш за все - армани, розуміли Одем  як божественне начало: або як Третю Іпостась Бога-Трійці («Третій Логос»).
Варто звернути увагу на ритуал посвячення в «Germanenorden».
Збережені документи дозволяють в деталях відновити обряд ініціації.

Показово, що на нижчих сходах посвячення  до «Germanenorden», могли бути жінки та дівчата.
Сам обряд посвячення, на думку Зеботтендорфа, мав символізувати «повернення блудного арійця в німецький Хальгадом (Хальга-собор)». Він описував це дійство так: «У той час як неофіти повинні були очікувати обряд в спеціальному приміщенні, брати ордена збиралися в церемоніальному залі ложі. Майстер сидів під балдахіном, а з боків від нього стояли два "лицаря". В руках вони тримали мечі.
Посередині залу стояв герольд. Бард стояв біля задньої стіни зали, де розташовувалася ніша для Грааля.
Інші брати ставали біля нього півколом. Далі за всіх перебувала музична кімната з фісгармонією і піаніно, де також розташовувався хор "лісових ельфів". Урочистість починалася з виконання на фісгармонії неголосних мелодій, в той час як самі брати співали хор пілігримів з "Тангейзера" Р.Вагнера.

Ритуал відбувався при світлі свічок. Брати вставали у вигляді знака свастики, майстер повторював цей символ, рухаючись у зворотньому напрямку.
В цей час неофіти-послушники в робах пілігримів і з зав'язаними очима вводилися церемоніймейстером в зал. Майстер ложі проголошував основи германо-арійського світогляду, якого дотримувалися в ложі. Після цього бард запалював вогонь у чаші Грааля. Потім неофіти знімали свої роби і пов'язки з очей. В цей момент майстер брав в руки копіє Вотана і витягав його перед собою.
Обидва "лицаря" схрещували мечі. Ряд питань і відповідей, які супроводжувала музика з "Лоенгріна", промовлялася клятва, яку приносили послушники. Їх прийняття в ложу проголошувалося хором "лісових ельфів", після чого, нових братів вели навколо священного вогню »[9, с. 36].
Особливий інтерес представляють релігійні практики «Ордена нових тамплієрів», засновником якого був Й. Либенфельс.
У 20-і роки Ланц склав кілька великих ритуальних книг, в яких відбивалися католицькі і цістерціанскій джерела його натхнення. Основним текстом був Hebdomadarium, що включав в себе три служби для кожного дня тижня, а саме заутреню, полуденну службу та повечір'я. У кожній службі відводилося місце для проповіді «аріо-християнської» доктрини з Festivarium NT. Книга урочистих проповідей включала в себе три томи: Legendarium містив в собі тексти, що описують історичні та культурні традиції расової релігії для заутрені на кожен день року.
До ритуальних книг додавалися Гімни (Cantuarium), книга псалмів і Imaginarium NT притч, в них також ортодоксальні форми католицизму змішалися з расистським гнозісом.
Для кандидатів  що вступали до ордену, була розроблена сувора расова ієрархія.
Відповідно до кодексу, брати поділялися на сім рангів в залежності від їх придатності до служби і ступеня расової чистоти. Нижчий розряд складався з слуг, расова чистота яких визначалася менш ніж 50% або це були ті, хто не досяг двадцяти чотирьох років і тому не пройшов ще расового тесту.

Наступний розряд складався з близьких друзів - людей, що надавали особливі послуги ONT, але не прагнули до вступу в орден.
Розряд неофітів (Novice, NNT) включав в себе всіх, що досягли двадцяти чотирьох років, расово чистих більш ніж на 50%, ще не готових до вступу у вищі розряди.
Вищі розряди включали в себе Майстрів та каноніків, вони повинні були володіти відповідно 50-75% і 75-100% расової чистоти. Будь Майстер або Канонік міг стати Пресвітером, але для цього він повинен був створити новий будинок, нову філіацію ONT [19].

Крім закритих орденських практик, в середовищі фелькіше існували і масові (відкриті) свята та фестивалі.
Громадські фестивалі, що проводилися в Байрейті, були задумані як передовий загін пангерманистської  реставрації міфології, та  як театралізована «Waldoper» - «опера в лісах»,  що органічно поєднувала в собі елементи магічної теургії та народних присвятних ігрищ (voelkische Weihespiele).
Так чи інакше, різноманітні спроби створення аріогерманской народної релігії, були інтегровані Третім рейхом, а багато елементів обрядів і релігійних практик, були запозичені з табору фелькіше.
Таким чином всю еволюцію фелькіше доктрин і релігійних практик, можна простежити на прикладі спроб створення загальної народної релігії Рейху та орденської релігії посвячених в SS.

0

18

4.2. ІНТЕГРАЦІЯ ТА ВТІЛЕННЯ ФЕЛЬКІШЕ-ДОКТРИН В КУЛЬТИ
                    ТА  РЕЛІГІЙНІ  ПРАКТИКИ  ТРЕТЬОГО  РЕЙХА.

Як зазначає А. Кондратьєв, нацизмом був запозичений практично увесь комплекс теорій фёлькіше-середовища; це і расологія, і доктрина «крови и почвы», і романтична ідея народної спільності, і містична рунологія, геополітика, антисемітський афект, і багато іншого [32].
Тема спроби створити імперську релігію, адаптовану до ідеологічних запитів нацизму, - є маловивчений пласт, і представляє для релігієзнавства величезний науковий інтерес.
Отже, подібно довоєнним «лісовим операм», в Третьому Рейху існував так званий «Тінг-рух». Він інсценував  на природних ландшафтах події німецької  давнини.
Кожне з таких дій, збирало до тисячі глядачів. З містичної точки зору, сама організація та сценарій тинг-уявлень дуже нагадували ритуал масової посвяти. «Тінг-рух» претендував на місця, які ще в давнину були відомі як релігійні святині, мова йшла про так звану «святу гору» в околицях Гейдельберга. Один з лідерів «Тінг-руху» писав на початку 1935 року: «У цьому місці, як підтверджено, ще тисячоліття тому за часів кам'яного століття перебувала високорозвинена культура і проходило шанування богів» [8, с.177 ].

В внаслідок поразки Німеччини у війні, досить важко однозначно визначити загальні тенденції розвитку імперської релігії, проте з упевненістю можна сказати про те, що фундаментальними категоріями даної релігії, були такі поняття та ідеали як: «честь», «кров», «земля», «раса», «світло», «вогонь», культ полеглих героїв, культ смерті і расова естетика.
Автор звертає увагу на те, що дослідження культу смерті в нацистському релігійному мисленні, вимагає окремого наукового дослідження.
Отже, ці містичні поняття, були втілені в культових релігійно-політичних містериіхя нацистів, які втілились у ритуалах освячення прапора, факельних ходах, парадах і грандіозних світлові шоу нацистів.
Символіка містичного світла не вичерпувалася лише вогняним зображенням свастики  в нацистських факельцугах (Fackelzug).
  Візьмемо хоча б «собор світла», створений Альбертом Шпеєром в 1937 році на Нюрнберзькому з'їзді нацистської партії. «Собор» був створений за допомогою 150 прожекторів, які викидали потужне світло на вісім кілометрів в небо.

Під куполом з його променів вмістилася майже чверть мільйона людей. Редактор однієї з щоденних газет писав про цю подію як про «годині благоговіння нацистського руху»: «Над полем виник готичний собор зі світла. Це мрія чи реальність? Це гігантське благоговіння дає всім присутнім тут нові сили. У цю годину благоговіння море світла захищає нас від темряви, що знаходиться зовні».
Як зазначає А. Васильченко, Світло та Вогонь були буквально новими фетишами нацистів. Це не можна пояснити, посилаючись на якісь «неоязичницькі» обряди. Вірніше було б говорити про принциповий поділ світу на світло і темряву, специфічному нацистському дуалізмі [8, c. 181-182].
Уже відомий нам В. Хауер (теоретик руху за німецьку християнську віру), пройшов обряд ім'янаречення, де змінив ім'я Яків, на «Вільгельм», тим самим отримавши ініціацію в арійство.
Саме Хауер став людиною, яка намагалася поєднати християнство з живим елементом язичництва.
Хауер став автором яскравих ритуалів.

Так, німецький Юл був символічно з’єднан зі святом Різдва, а Великдень з вшануванням богині Остари.
Більш того, замість іудейського декалога (як Ліст і Вілігут), Хауер запропонував свої  9 заповідей.
Приписи «не вбивати» (6-а заповідь Моісея) і «не вимовляти неправдиво» (9-я) були вилучені з нової редакції, але зате з'явилася нова «заповідь теїзму» (1-я заповідь Хауера) і наполегливо кілька разів повторені повеління шанувати арійців і допомагати їм [31].

Серед авторів нової масової релігії Рейху, можна виділити фігуру А. Розенберга, який, у загальних рисах, виклав своє бачення імперської (антихристиянської по своїй суті) релігії в своїй роботі "Міф 20 століття».
У календарний цикл Третього Рейху, було включено таке релігійне свято, як день зимового і літнього сонцестояння.
21 червня 1935, в Німеччині відбулося святкування «Імперського сонцевороту». Увечері цього дня було запалено близько 800 гігантських багать.
Взимку того ж року на горі Броккен, що здавна вважалася місцем казковим і містичним, було запалено титанічне багаття, від якого ніби ланцюжком в шість напрямків пройшли інші більш дрібні вогнища, які маже досягли найвіддаленіших німецьких кордонів.

В один день, над Німеччиною немов виникло велетенське вогняне колесо. Цей обряд був покликаний зміцнити єдність Рейху.
У день літнього сонцестояння розпалювали величезні багаття, в які кидали вінки на честь партійних "мучеників" і героїв війни. Влаштовувалися танці, виступали хорові колективи, учасники свята стрибали через багаття, влаштовували факельні ходи.

Таким чином, ряд фелькіше доктрин стали основою для створення імперської релігії.

0

19

4.3. МІСТИКА ТА  РИТУАЛИ  ОРДЕНУ  SS

Сама релігія, яка «відновлювалася» в рамках СС, не мала якоісь офіційної назви.
Герман Вірт говорив про «прарелігії епохи мегалітів», Карл Вілігут про «ірмінізм», інші есесівські дослідники про «вневетхозаветное христианство».
На перший погляд, це були зовсім різні релігійні побудови. Але їх об'єднували кілька загальних моментів.
По-перше, вони заперечували язичництво, так як на їх думку, воно було спотворенням первісної традиції.
По-друге, стверджувалося, що «внебиблейское» християнство було «початковою» релігією європейців.
По-третє, в усіх цих побудовах центральна роль відводилася символу «світового стовпа», Ірмінсула.
У 1938 г, за дорученням Гіммлера, Фріц Вайтцель видав дві книги: «Церемонії СС», і «Святкування щорічних урочистостей в родині есесівця» [13, с.5].
Фундаментальний вплив на розробку релігійних практик, ритуалів та урочистостей в СС, мав К. Вілігут.
У числі важливих проектів, у роботі над якими брав участь Вілігут, значиться концепція про замок Вевельсбург, як про «центр світу»; розробка персня SS; створення різних ритуалів і розробка ритуальних предметів для церемоній SS [72, с. 11].

У російськомовній літературі, на даний момент, широко описаний обряд ім’янаречіння, який Вілігут особисто провів 4 січня 1937 р.
Вілігут був автором розробки та формування весільних обрядів.
Місце священика при одруженні займав місцевий есесівський фюрер, а замість хрещення, першій дитині від імені рейхсфюрера СС подносили подарунки –
срібний стаканчик, срібну ложечку та блакитну шовкову хустку (стрічку), при народженні четвертої дитини - свічник з написом: «У вічному  ланцюгу роду ти є тільки ланкою »[75].
Вілігут причетний і до розробки похоронних обрядів, які повинні були практикуватися в СС. Так, Вілігут, наполягав  використовувати на надгробку загиблих есесівців руну «Манн», так як ця руна  означає «вічне зачаття від Бога-Духа, тобто безсмертя, яке подібне життю »[10, с.251-253].

Як відомо, в СС, особлива увага приділялася культу сім'ї та продовженню роду.
У віці від 25 до 30 років, есесівцям необхідно було створювати сім'ю. Причому вибір нареченої повинен був погоджуватися з вищими керівниками. Особи що мали намір одружитися, повинні були писати заяву на ім'я рейхсфюрера СС. Тільки після перевірки  відомством з расових питань,  видавався дозвіл на шлюб.
Відомий такий факт, який довгий час вважався курйозним. Для того щоб майбутня дитина зросла могутнім воїном, пропонувалося зачати його на кладовище. Причому не на усякому: перевага віддавалася могилам героїв.
Існував навіть особливий список, спеціально складений для цієї мети, в якому вказувалися рекомендовані містиками кладовища, а також склепи і сприятливий час доби. Вся інформація була перевірена фахівцями з «Аненербе», щоб там випадково не опинилися останки «неповноцінних» [24, c. 255].
Найбільший інтерес містиків з СС, викликали два святилища - мегалітичний комплекс Екстерштайн і середньовічний замок Вевельсбург. Якщо перше з цих святилищ шанувалося як місце відправлення культу Місяця і лунарних богів, то в разі Вевельсбург ми маємо центр шанування Сонця, причому Сонця Чорного. Символіка Schwarze Sonne, закладена в основі Вевельсбург, в точно відповідає 12 верховним жерцям Одіна, про якіх йдеться в «Саге про інглінгів» [32].

Як і говорилося вище, Зимове Сонцестояння було одним з головних свят у Третьому рейху.
Однак, якщо вся громадськість і прості партійці святкували Зимове Сонцестояння, то у есесівців свято називалося дещо по-іншому. В СС це свято називалося Юль.
Юль (в скандинавської вимові Йоль) - це темний час в році, коли ночі подовжуються, а дні стають коротшими. Але в германо-скандинавської традиції це також час повернення Сонця і подовження світлого часу доби. Назва Юль-Йоль походить від слова «колесо» (сонячне колесо). Символічно це представлено звичаєм запалювати колесо і скачувати його зі схилу горба. Крім світлого значення це ще й день покійних і час для жертвопринесення для миру і благополуччя в наступаючому році. У це свято співали пісні, які закликали душі померлих.
Для святкування Юля в СС був розроблений спеціальний ритуальний світильник - Юльлейхтер. Безпосередньо за його створення відповідало есесівське товариство «Ahnenerbe».
Таким чином, незважаючи на ідеологічний тиск з боку партійного керівництва Рейху, доктрини фелькіше, успішно були інтегровані як в розробці загальноімперської релігії, так і в закритому містично-расистському ордені СС.

Причому, відчуваючи себе елітою нової імперії, функціонери СС на чолі з Гіммлером, намагалися створити особливу модель нової орденської расової релігії, в основі якої були ідеї Г. Вірта і К. Вілігута.

0

20

ВИСНОВОК

Приступаючи до цієї роботи, ми ставили своїм завданням показати своєрідність фелькіше-релігії в релігійно-метафізичної ситуації рубежу 19-20 століть.
Уже на самому початку дослідження ми спробували оскаржити теорію ряду авторів, які стверджували, що центральна роль у формуванні фелькіше-мислення належить теософським ідеям Блаватської.
Завдяки розкриттю релігійно-філософської специфіки фелькіше-доктрини, нам вдалося впоратися з цим завданням і вказати на принципово інші і чисто німецькі джерела, а так само соціально історичні умови, які і послужили імпульсом до формування розглянутого нами руху.
У процесі нашого дослідження, ми прийшли до висновку про те, що відправною точкою у формуванні фелькіше-мислення була Реформація М. Лютера.
Базою для формування фелькіше-світогляду стала так звана «ліберальна теологія», яка в дусі часу, застосовувала раціональні методи в дослідженні біблійних текстів.
В результаті цього виникли тенденції до десакралізації, перегляду та відкидання основних догматів християнства.
Вільна і антидогматичного екзегеза біблійних текстів, кардинально вплинула на процес аріїзаціі особистості Христа.
Фелькіше-ідеї аріізаціі християнства, з'явилися яскравим прикладом невірної біблійної герменевтики.
На думку А. Кондратьєва, саме лютеранство і «віра предків» - являли собою два головних полюси духовної орієнтації, фелькіше.
  У нашому дослідженні ми вказали на той факт що, в основі формування реакційних, антихристиянських, антинаукових і ірраціоналістіческіх аспектів фелькіше-мислення, лежали не стільки теософські ідеї містиків 20 століття, скільки основні ідеї та принципи німецьких філософських систем.
Так, німецька філософія сформувала особливий німецький тип мислення, який чітко проглядається в метафізичних містико-расистських і націоналістичних установках ідей пангерманізму, і, відповідно русі фелькіше.
Закладені Кантом ідеї релятивізму, на рубежі 20 століття зруйнують черговий науковий міф про всемогутність науки, що безпосередньо і змусить багатьох фелькіше мислителів покласти в основу свого знання інтуїцію, прозріння, містичне спілкування з сакральним континуумом предків і т.п.
Звернення Канта до ідеї людини, дозволяє говорити про фундамент "антропологічного принципу", який стане центральною темою не тільки всієї культури і науки початку 20 століття, а й фелькіше-доктрин.
Не дивно, що до спадщини Канта, у своїх роботах зверталися такі постаті як Х.С. Чемберлен, Г. Гюнтер, А. Розенберг та ін.
Спроби Фіхте і Гегеля сконструювати моделі історичних епох, так чи інакше приводили до думки про домінацію німецької нації у всесвітньо-історичному процесі, що можна вважати зачатками національного шовінізму, який перетворився в національну віру про вибраність німецької нації Богом. Це виразилося не тільки в расистських ідеях, а й підготувало грунт для спроб створення національної німецької релігії, яка проголошує богообраність німецької нації.
Містично-релігійні ідеї очікування нових епох, Шпенглеровской соціалізм як чисто німецький феномен, шопенгауеровскі ідеї зв'язку часів за допомогою роду, стали основою містичного расизму. Вони були співзвучні ідеям фелькіше в дусі теорій «крови и почвы» та « Lebensreform».
Обгрунтована Гегелем метафізична концепція «діалектики народних духів», відповідала загарбницьким геополітичним планам та ідеям в дусі боротьби за  «Lebensraum».
Спроба Шеллінга переосмислити роль міфології, привела до реміфологізації свідомості, і породила новий окультно-містичний міф крові, заснований на ідеях расизму і неоязичницьких реконструкціях фелькіше-мислителів в дусі Г. фон Ліста.
Ніцшеанський елітаризм і переосмислення ролі християнства, ірраціоналистичні мотиви філософії життя, синтезовані з ідеями віталізму, соціал-дарвінізму, помножені на висновки расово-антропологічної школи та ідеї духовної переваги німецької нації, трансформувалися з філософської метафізики Гегеля і Фіхте, в своєрідний расистський фелькіше-містицизм.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, на противагу твердженням багатьох авторів, ми вказуємо на той факт, що теософия Блаватської не мала значного вплива на ідеї фелькіше.
Вплив теософії, безсумнівно відбитий в ідеях фёлькіше, мало лише незначну роль, в той час, як основні та фундаментальні положення фелькіше-доктрин були закладені в ідеях Реформації, ліберальної теології, німецької філософії та ідеях німецьких романтиків. Тобто ми відкидаємо ідеї «Світу Востока», а затверджуємо, ще фёлькіше – це суто німецький  культурно-містичний феномен. 
Нами досліджено фактор визначального впливу ідей романтизму на формування фелькіше.
Пантеїстичний містицизм Новаліса і Гельдерліна заклали фундамент метафізичних поглядів фелькіше, а брати Грімм, які зробили популярними міфологічні та казкові сюжети стародавніх німецьких сказань, відкрили для німецької нації цілий світ, який перебував під гнітом християнської парадигми.
Популяризація стародавніх німецьких переказів, зібраних і виданими братами Грімм, стали тією фундаментальною точкою відліку, з якої почався остаточний процес сакралізації та реконструкції стародавніх законів і звичаїв германців.
В процесі дослідження, ми вказали на той факт, що термін «фелькіше» не може бути прийнятий релігієзнавством, на підставі політичного та ідеологічного забарвлення даного поняття.
З огляду на це, нами було запропоновано більш прийнятне з нашої точки зору визначення: «комплекс аріогерманськіх вірувань».
На думку автора, дане визначення не тільки знімає політичне навантаження з терміна «фелькіше», а також і «догматичні» суперечності різноманітних фелькіше-систем, а й задає більш вірний вектор в дослідженні релігійної складової феномена «фелькіше».
В процесі дослідження, ми вказали на різноманіття фелькіше організацій і товариств, а так само на проблеми класифікації фелькіше релігій.
В результаті, нами були запропоновані дві схеми, за якими можна класифікувати фелькіше-релігії або за фактом їх ставлення до Едди та Біблії, або за фактом їх відносини до патріархату або матріархату.
  Ми довели, що запропонована нами гендерна класифікація, не тільки доречна для дослідження феномена фелькіше, а й має під собою глибоку методологічну базу, основану на висновках релігієзнавчих шкіл ритуалистів та і міфологістов.
В процесі дослідження, ми розглянули чотири фелькіше системи, які, на нашу думку, яскраво представили всі вектори подальшого розвитку фелькіше-релігій.
Нами були розглянуті системи Г. фон Ліста, Й. Лібенфельса, Г. Вірта і К. Вілігута.
Лист вказував на двоярусну систему екзотеричного і езотеричного древнегерманской релігії. Екзотерична доктрина (вотанізм) передбачала популярну форму міфів і притч, призначених для нижчих соціальних класів, а езотерична доктрина (арманізм) мала справу з таємницями знання і обмежувалася учнями з вищого кола.
Особлива заслуга Ліста полягає в розробці та «реконструкції» стародавньої німецької мови - він першим пов'язав рунічний алфавіт з рунічним заклинаннями Вотана в "промовах Високого".
Аріохристияанськя доктрина Лібенфельса, була вбудована на християнському гнозисі, синтезованому з рядом вільних тлумачень біблійних текстів і останніми досягненнями ряду сучасних Лібенфельс наукових відкриттів.
«Теоозоологія» Лібенфельса описує сексуальні практики давнини, які привели до деградації білого людства, стала основою його реакційного містичного расизму і християнського гнозису.
   К. Вілігут, розробив опозиційну системі Ліста вчення про ірмінізм та крестіанство.
Викладенае якомога стисло, традиція Вілігутів, заявляє про існування прімордіального крістіанского світу, що володіє планом людського піднесення, еволюції.
Представники цього світу називаються «Ірміністами», а ті, хто протистоїть їх плану схрещування - «вотаністамі».
Герман Вірт, висунув ідею про існування початкової, найдавнішої атланто-нордичної віри у Спасителя, зберігалася в культовій символи ¬ ке фризів і германців протягом наступних століть.
Стверджуючи лінію прімордіальних традицій Півночі, Вірт поставив під сумнів висновки ряду німецьких фелькіше-мислителів, які стверджували притаманний древнім германцям патріархат.
Нами були стисло розглянуті ряд ритуальних та обрядових практик донацистського і нацистського періоду фелькіше.
Так в нацистський період фелькіше, ми бачимо спроби створити дві принципово різні системи, одна з яких (за принципом нижчої міфології) повинна була стати спільною імперської релігією в дусі А. Розенберга, а інша (за принципом вищої), повинна була стати орденської расової релігійної доктриною SS .
Таким чином, висновки зробленого нами дослідження можуть мати значення як для подальшого опису фелькішів-релігій, так і для таких галузей  сучасного релігієзнавства та філософії; таких як антропологія релігії, психологія релігії, історія езотеричних рухів і релігійного вільнодумства, філософії культури та філософії релігії, теорії  та практики  релігійного містицизму.
Надалі, нам хотілося б продовжити вивчення цієї теми, розширивши її не тільки до історії різноманіття окультних співтовариств Німеччини та Австрії 1870-1933 років, а й вивчення культу мерців у середовищі фелькіше, а також містичним елементам екологічної свідомості фелькіше, рунной магії та інших окультно-містичних практик усього різноманіття комплексу аріогерманськіх релігійних вірувань.
Нам здається, що головними напрямами в дослідженні руху фелькіше, на даний момент є такі напрямки:
1) прояснення ступеня впливу цього руху на академічне релігієзнавство;
2) вплив філософських ідей, ліберальної теології, німецького романтизму на становлення і формування ідей фелькіше-світогляду;
3) Вивчення німецькомовних джерел, та сучасних авторів;
4) Вивчення сучасних релігійних спілок (що базують свої доктрини на базі фёлькіше-світогляду)  ;
5) Вивчення впливу фёлькіше-світогляду на сучасні неорелегійні  кола ( а саме спроби реконструкції обрядів та ритуалів  неоязичницькіх рухів за схемою розвитка фёлькіше);
6) Вплив фёлькіше-світогляду на сучасне суспільство, та його роль у формуванні нового релегійно-містичного, політичного та екологічного виміру.

0

21

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ  ТА  ЛІТЕРАТУРИ

1. Акунов В. Йорг Ланц фон Либенфельз, настоятель Верфенштайна.
http://www.velesova-sloboda.org/philoso … nfels.html (14.04.2011).
2. Белокобыльский А. Від науки до міфу.  Онтологічні дослідження.   Донецьк: АПЕКС, 2004. 204 с.
3. Бинцаровский Д. . Жизнь и учение Карла Барта
                        http://www.reformed.org.ua/2/622/Bintsarovskyi   (14. 04. 2011). 
4. Бультман Р. Новый Завет и мифология. Проблемы демифологизации новозаветного провозвестия. 
                                                    http://www.twirpx.com/file/233873/  (31.12.2011).
5. Бурдьё П. Политическая онтология Мартина Хайдеггера.
http://bourdieu.name/content/politiches … hajdeggera
6. Буржуазная философия 20 в. М.: «Политическая литература», 1974. – 334 с.
7. Буржуазная философия кануна и начала империализма.  М.: «Высшая Школа», 1977. - 421с.
8. Васильченко А. Мистика СС.  М.: «Яуза», 2005. – 477 с.
9.Васильченко А. Общество «Туле» правда без мифов. М.:  «ВЕЧЕ». 2010. – 316 с.
10.Васильченко А. Придворный маг Гиммлера. М.: «ВЕЧЕ». 2010. - 313 с.
11.Васильченко А. Стоунхендж Третьего Рейха. М.: «ВЕЧЕ»: 2010. – 316 с.
12. Васильченко А. Миф о вечной империи и Третий Рейх.
                        http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3174796 (11.04.2012).
13.Васильченко А.В. Аненербе. "Наследие предков" без мифов и тайн.  М.; «РИПОЛ КЛАССИК», 2005. - 432 с.
14. Викман С. Предтечи германского нацизма.
          http://www.nord-inform.de/modules.php?n … mp;sid=709 (3.01.2011).

15. Вирт Г. Хроника Ура Линда. М.:  «ВЕЧЕ», 2007. – 622 с.   
16. Гегель. Г.Ф.В. Лекции по философии истории. С-Пб. «НАУКА» 2000г. - 470 с.
17. Гегель Ф.В. Феноменология Духа. 
             http://www.psylib.ukrweb.net/books/gegel02/index.htm  (31.03.2012).
18. Герстнер  Г. Братья Гримм. М. «Молодая гвардия», 1980.
http://www.imwerden.info/belousenko/boo … rGrimm.htm ( 3.02.2012).
19. Гудрик-Кларк Н. Оккультные корни нацизма. 
    http://ftp.bspu.unibel.by/pub/Entertain … glavl.html (13.11. 2011).
20. Гулыга А.В.  «Немецкая классическая философия» М. «Рольф», 2001. -  416 с.
21. Гюнтер Г. Индоевропейская религиозность. « EX  NORD  LUX»: 2006. -70 с.
22. Дюринг Е. Еврейский вопрос.
http://www.magister.msk.ru/library/poli … ring01.htm (13.01.2012).
23. Дьяченко А.П.,  Дьяченко П.Г. . Религиоведение. 
                                Львов.  «Афиша» 2004. - 239 с.
24. Зубков С.В. Третий  Рейх под знаменем оккультизма. М.: «ВЕЧЕ»: 2007.-301с
25.  Зюсс Д., Зюсс В. Третий Рейх: Расцвет и крах империи. Харьков. «Книжный клуб»;  2009. – 400 с.
26. История Средних веков. М. Просвещение. 1986г. - 576 с.
27. История философии: Запад-Россия-Восток (книга вторая. Философия XV-XIX вв.). (Сборник)
http://gzvon.pyramid.volia.ua/bibliotek … .shtml.htm (5.02.2011).
28. Кант И. Критика чистого разума. Симферополь. «РЕНОМЕ»,2003. -461 с.   
29. Кант И.  Антропология с прагматической точки зрения. М. «Наука»,  1999. – 472 с.
30. Каримский А. М. Философия истории Гегеля.  М.:  МГУ, 1988. — 272 с.

31. Кондратьев А.В. «Религиозно-философские идеи движения  фёлькиш». Диссертация.   
http://www.dissercat.com/content/religi … 9kZTthZDE7 (26.02.2012)
32. Кондратьев А. В. «Религия германских фёлькиш» // Религиоведение.  -2008. – № 4. С.3-16.
33. Кондратьев А. В. « Ведьмы, мифологисты и ритуалисты в религиоведении Третьего Рейха» // Религиоведение.  -2006. – № 2. С.3-21.
34. Кондратьев А. Нордическая религиозность и научные мифы.
http://www.velesova-sloboda.org/philoso … snost.html  (15.04.2011).
35.  Кондратьев А. Метафизика Ничто в движении фёлькиш.
http://www.velesova-sloboda.org/philoso … ishto.html (11.04.2012).
36. Кондратьев А. Община романтиков или «арийская секта»?
http://www.velesova-sloboda.org/philoso … tikov.html
( 7.04.2012).
37. Козловский И.А. Избранные лекции по теории и практике религиозного мистицизма. Донецк. «НОРД-ПРЕСС»: 2009. – 320 с.
38. Клаусс Л.Ф. «Раса и душа. Смысл телесных форм».
http://www.nseuropa.org/Russian/Rasse und Geist.htm  (31.12.2011).
39. Критика Нового Завета и поиски исторического Иисуса
http://nauka-i-religia.narod.ru/poiski.html  (1.02.2012)
40. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины 18-начала19 в.  М. «Высшая Школа», 1989.- 438 с.
41. Лёзов С.В.  Теология культуры Пауля Тиллиха
http://www.agnuz.info/tl_files/library/ … /page1.htm (27.03.2012).
42. Либенфельс Й. Л. Теозоология. Тамбов.  « EX  NORD  LUX»:  2008. -199- с. 
43. Лист Г. Первооснова. Тамбов.  « EX  NORD  LUX»:  2009. -171 с. 
44.  Лист Г.  Тайна рун.
http://www.nazireich.net/forum/viewtopic.php?t=3715 (12.04.2011).
45. Лозинская Л.  Ф. Шиллер.  М.: «Молодая гвардия»,  1960.  331 с.
46. Лукьянов А, Пушкарёва М. Немецкая классическая философия религии. Учебное пособие для философских факультетов университетов
http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Phi … /index.php (31.03.2012)
47. Лютер М.  95 тезисов. Роза Мира С.-Пб. 2002. 673 с.
48. Людвиг  Э.  Гёте. «Молодая гвардия» М.: 1965 – 605с.
49. Маграт А.    «Богословская мысль Реформации»
http://www.reformed.org.ua/2/32/1/McGrath (20.01.2012)
50. Маграт А.  Введение в христианское богословие.
http://www.reformed.org.ua/2/181/McGrath (15.02.2012)
51. Малиев М.А. Немецкий Романтизм и формирование консервативной идеи. Диссертация.
http://www.dissercat.com/content/nemets … ivnoi-idei (25.03.2012).
52.  Моссе.Дж. Нацизм и культура.
  http://www.e-reading.org.ua/bookreader. … lizma.html  (23. 02. 2012).
53. Нарский И. С.   Западно-Европейская философия 19 в. М.: «Высшая школа» 1976. -583 с.
54. Неклюдов К. В.  К истории дискуссии о достоверности Евангелий.
                                         http://www.sedmitza.ru/text/414101.html  (19.01.2012)
55. Ницше Ф. Антихрист. Проклятие христианству.
        http://www.philosophy.ru/library/nietzs … hrist.html (21.01.2012)

56. Ницше Ф. К генеалогии морали.
                                                            http://lib.ru/NICSHE/morale.txt (21.01.2012)
57.  Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Минск: «Попурри», 1997. – 619с. 
58. Овсянников М.Ф.   Эстетическая концепция Шеллинга и немецкий романтизм.
    http://filosof.historic.ru/books/item/f … ndex.shtml (12. 10. 2011).
59. Овсянников М.Ф. «Философия  Гегеля».  М.:  «Политическая литература», 1959. -305 с.
60. Олендер М. Э. Между возвышенным и одиозным (Э. Ренан).
  http://www.polit.ru/article/2009/02/12/olender/ (27.03.2012).
61. Повель Л. Бержье Ж. Утро магов.
   http://bookz.ru/authors/jak-berj_e/utro-mag_737.html
62. Поляков Л.  История антисемитизма.
http://www.kodges.ru/46647-istoriya-ant … -knig.html (20.03.2012).
63. Розенберг А.  Мировоззрение и богословие.
                                            http://nsportal.org.ua/?p=403 (15.02.2012)
64. Рюдигер Э. Эддическая евгеника. Тамбов.  « EX  NORD  LUX»:  2008. -199 с. 
65. Салмин А.К.  «Термин   folk  religion  и его русский эквивалент»//  Религиоведение.
                                                                        2008. – № 1. С. 93-98. 
66. Салмин А.К. «Система Фольк-религии: введение в проблематику»//  Религиоведение. 2009. – № 1. С. 102-114. 
67. Серрано М. Золотая цепь.  Тамбов.  « EX  NORD  LUX»:  2007. -320 с. 
68. Соколов В.В. «Введение в классическую философию».  М.: МГУ, 1999. – 349 с.
69. Устрялов Н.В. Германский национал-социализм
            http://www.magister.msk.ru/library/phil … try019.htm (1.04.2012).
70. Фейербах Л.А.  Сущность христианства.
                              http://lib.rus.ec/b/81522

71.Фихте И.Г. Речи к немецкой нации.  С-Пб. «Наука»,  2009. – 350 с.
72. Флауэрс С. Тайный король: Карл Мария Вилигут. Тамбов. «EX  NORD  LUX»: 
                                                                                                2011. -128 с.
73. Хайдеггер М.   Разъяснения к поэзии Гёльдерлина. С-Пб.: «Академический проект»:  2003. -317 с. 
74. Хегглунд Б.  История теологии .
http://platonanet.org.ua/load/knigi_po_ … 1-1-0-2152 (27.03.2012)
75. Хене Хайнц. Черный орден СС. История охранных отрядов.
http://militera.lib.ru/research/hohne_h01/index.html (16.04.2011). 
76. Шварц  Г. «Воля и расовая душа».
[Электронный ресурс]/ - Режим доступа:
http://www.velesova-sloboda.org/philoso … le-ru.html
77. Шеллинг Ф.В. «Историко-критическое введение в философию мифологии»
http://webreading.ru/sci_/sci_philosoph … logii.html  (12. 10. 2011).
78. Шеллинг Ф.В.. Сочинения в 2 т.: – М.: Мысль, 1989. – 636 с.
79. Шпенглер. О. « Закат Европы».
               -- (1.04.2012).
80. Шпенглер О. Пруссачество и социализм.
                 http://www.libclab.info/lib_page_109066.html (1.04.2012).

81. Энциклика "Mit brennender Sorge"
http://www.unavoce.ru/library/mit_brennender_sorge.html (15.02.2011).
82.Юнг К.Г.  Душа и миф. Шесть архетипов.  М. АСТ. 2005.  400 с.
83.Puschner Von Uwe. Völkische Weltanschauung und Bewegung.
http://www.netz-gegen-nazis.de/artikel/ … d-bewegung( 5.04.2012).

84. Puschner Von Uwe. Weltanschauung und Religion - Religion und Weltanschauung.
                   Ideologie und Formen völkischer Religion.
                                http://www.zeitenblicke.de/2006/1/Puschner  (5.04.2012).

0


Вы здесь » Наследие предков » Работы Наследие предков » Мировоззрение и религиозные практики движения фёлькише